УДК 342.951:351.82 ЩОДО ПРІОРИТЕТНИХ НАПРЯМІВ РЕАЛІЗАЦІЇ ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ОСВІТИ Ковальова О.В., к.ю.н.
Одеський державний університет внутрішніх справ
Анотація
Стаття присвячена аналізу проявів гендерної нерівності та гендерних стереотипів у сфері освіти, в результаті чого виокремлено пріоритетні напрями реалізації гендерної політики в зазначеній сфері. Підкреслюється важлива роль у впровадженні окреслених напрямів реалізації гендерної політики центрів гендерної освіти.
Ключові слова: гендерна політика, освіта, гендерні стереотипи, мовний сексизм, центр гендерної освіти.
Аннотация
Статья посвящена анализу проявлений гендерного неравенства и гендерних стереотипов в сфере образования, в результате чего выделены приоритетные направления реализации гендерной политики в указанной сфере. Подчеркивается важная роль во внедрении определенных направлений реализации гендерной политики центров гендерного образования.
Ключевые слова: гендерная политика, образование, гендерные стереотипы, языковой сексизм, центр гендерного образования.
Summary
This article analyzes the gender inequalities and gender stereotypes in education, resulting in priority directions highlighted in the implementation of gender policies in this area. The important role in the implementation of certain directions of gender policy to play gender education centers.
Keywords: gender, education, gender stereotypes, linguistic sexism, gender education center.
Україна є стороною універсальних та регіональних міжнародних угод, які регулюють рівність прав та можливостей жінок і чоловіків, що сприяло поступовому формуванню гендерної політики в країні, яка має певні складнощі під час реалізації у різних сферах життєдіяльності людей, в тому числі і у освіті.
Освіта у ХХІ столітті справляє суттєвий, часто вирішальний, вплив на формування нашої ідентичності, створює передумови особистого, громадянського та професійного вибору. Якісна освіта є запорукою повноцінного розвитку людини незалежно від її статі.
У давні часи освіта була привілеєм чоловічої половини людства. Наприклад, У Стародавньому Єгипті, де статус жінки був досить високим, навчання в школах, що існували при храмах, було виключно привілеєм для хлопчиків. Після складання іспитів вони ставали шанованими людьми – писцями. Для жінок шлях до цієї професії був закритий. У Стародавній Спарті існували школи і для хлопчиків, і для дівчаток, тоді як у Стародавній Греції школи були тільки для хлопчиків, а дівчатка зі знатних родин здобували освіту вдома.
У ХІХ столітті, незважаючи на активну участь жінок у суспільному житті, жінки, які здобували вищу освіту, були винятком із правил. Однак в 1850 році в Німеччині було відкрито вищу школу для жінок, а в 1867 році відчинив двері для жінок університет у м. Цюріху (Швейцарія).
Не залишалася осторонь загальноєвропейських процесів і Україна. З 1860 року в Київському та Харківському університетах можна було побачити жінок-студенток. В Україні у ХІХ столітті навчання дівчат, незважаючи на їхню обмежену присутність у вищих навчальних закладах, не було дивиною, оскільки більшість заможних сімей наймали для своїх доньок педагогів. Це було модним та сучасним викликом часу. Молоді жінки вміли не тільки вишивати, співати, читати та писати, а й володіли декількома європейськими мовами, вивчали прикладні науки, могли вільно спілкуватися на теми політичного життя країни. Такий потяг жінок до активної ролі в суспільному житті справляв позитивний вплив на батьків. Саме він спричинив зміни у поглядах на здобуття права на освіту дівчатами. Жіночі школи також існували, але їх було вкрай мало, і тому весь жіночий загал не мав змоги до них потрапити. Це призводило до суттєвого розриву в рівнях освіти хлопців і дівчат.
Сучасні українські юнаки і дівчата мають рівні можливості доступу до освіти, що зафіксовано в Конституції України, Законах України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про вищу освіту» й інших законодавчих актах.
Однак і досі освіта не є вільною від гендерних стереотипів, але найчастіше це має прихований, малопомітний характер і у кожній школі – міській чи сільській – може виявлятися по-різному [1, с.88-90].
В результаті аналізу проявів гендерної нерівності та гендерних стереотипів у сфері освіти можна виокремити певні бажані напрями реалізації гендерної політики, тобто політики, спрямованої на забезпечення рівних можливостей чоловіків та жінок.
По-перше, ретельному гендерному аналізу мають піддаватись всі підручники та навчально-методичні матеріали, що використовуються в процесі освіти, адже певні моделі «бажаної» поведінки хлопці й дівчата засвоюють із підручників.
Цікаво, що кількість зображень та згадок про чоловіків у текстах підручників з історії, літератури у десятки разів перевищує кількість аналогічних жіночих. Крім того, на малюнках у підручниках чоловіків та хлопчиків зображено такими, що беруть участь у битвах, скачуть на конях, орють землю, рятують дітей від загрози, а жінок та дівчат переважно такими, що піклуються про маленьких дітей, працюють у полі, старанно вчаться школі, лікують дітей тощо [1, с.91]. Така ситуація сприяє поширенню гендерних стереотипів у суспільстві і має бути змінена. Забезпечення гендерної рівності у сфері освіти має спиратись на поширення гендерних ідей через підручники та навчальні плани.
По-друге, певні гендерні стереотипи існують у виборі гуртків та додаткових занять для хлопчиків та дівчат. Так, дівчата у школах додатково вивчають переважно такі предмети, як «Крій, шиття та кулінарія», «Основи санітарної допомоги», а хлопчики – «Юний технік», «Основи військової підготовки». При цьому бажання та інтереси дітей не враховуються. Це знову ж таки сприяє породженню гендерних стереотипів і заважає повноцінному розвитку особистості, зокрема і професійному становленню. Адже на теперішній час вже не викликають суспільного здивування чоловіки-кулінари або чоловіки-модел’єри та дівчата-конструктори або дівчата-правоохоронці.
По-третє, одним із основних напрямів реалізації гендерної політики у сфері освіти є забезпечення рівного доступу до освіти для жінок та чоловіків. Так, нещодавно була спроба обмеження вступу дівчат до вищих учбових закладів системи МВС. Однак, завдяки ретельній увазі до цього питання та активним діям представників правозахисних організацій спроба введення таких обмежень не набула втілення в життя [2].
Ще одним напрямом реалізації гендерної політики у сфері освіти має бути забезпечення гендерно виваженої участі батьків в освітньому процесі їх дітей, адже виховання та освіта дітей – спільна відповідальність батьків. Однак, наразі переважну участь у навчальному процесі дітей приймають жінки. Це стає очевидним насамперед, якщо звернути увагу на кількість матерів та батьків, що приймають участь у батьківських зборах, є членами батьківських комітетів тощо. Сприяють розповсюдженню та закріпленню гендерних стереотипів щодо ролі батьків у вихованні та освіті дітей такі назви журналів як «Учимся с мамой», «Мамино солнышко», «Играю с мамой» та ін.
Важливо під час батьківських зборів проводити роз’яснювальну роботу, щоб донести до батьків сутність гендерно виваженого підходу до виховання дітей та пояснити їм, що немає нічого соромного в тому, що дівчинка має хист до техніки чи футболу, а хлопчику подобається готувати чи вишивати. Слід погодитись з авторами, які наполягають на необхідності проводити систематичну роботу з батьками дівчат з метою сприяння їх зацікавленості до науки та кар’єри в науковій чи технічній сфері тощо [3, с.109-110].
Крім того, під час реалізації гендерної політики в сфері освіти слід з урахуванням педагогічних аспектів гендерної рівності передбачити програми підготовки та тренінгів для вчителів та викладачів. Саме вони зазвичай нарівні з батьками є прикладом до наслідування. Не можна допускати вживання вчителями та викладачами висловлювань на кшталт «Ти ж дівчинка, отже маєш бути охайною, слухняною та добре вчитись» або «Ти ж хлопчик, отже мусиш бути фізично розвиненим, сильним, щоб захищати більш слабших, дівчат». Якщо вчитель чи викладач самі пронизані гендерними стереотипами, то ідея впровадження гендерної рівності у суспільстві зводиться нанівець.
Важливим напрямом реалізації гендерної політики в освітній сфері є виявлення та ліквідація мовного сексизму. Саме на етапі здобуття освіти слід закласти у людини стійке уявлення про негативність такого явища. Це сприятиме подальшій профілактиці його проявів у різних сферах життєдіяльності суспільства, в яких в майбутньому будуть задіяні теперішні учні та учениці, студенти та студентки тощо.
В українській мові в офіційно-діловому та науковому спілкуванні, у шкільних посібниках, у мовленні дітей та дорослих ще й досі перевага надається іменникам і займенникам у формі чоловічого роду. Назви професій і посад жінок в офіційних документах частіше вживаються також у чоловічому роді. Наприклад, у Державному класифікаторі професій України близько 7 тисяч професій, посад, занять подано у формі чоловічого роду. І тільки 38 назв професій – у формі жіночого роду (акушерка, буфетниця, покоївка, манікюрниця, нянька, сестра медична, прибиральниця та ін.). Ці професії та посади суспільство традиційно визнає «жіночими». Як правило, вони не мають високого соціального статусу. Чим вищий соціальний статус професії або посади, тим частіше її назва вживається в чоловічому роді: професор, архітектор, композитор, редактор, конструктор, менеджер, президент, міністр, депутат, ректор, посол, адвокат, еколог, економіст, психолог, курсант, аспірант та ін. Тим самим «присутність» жінок у мовному просторі ретельно дозується. Деколи, хоча й значно рідше, обмежується і «присутність у мові» чоловіків. Наприклад, записи у дипломах та трудових книжках робляться відповідно до Державного класифікатора професій. Але професії сестра медична, головна медична сестра, молодша медична сестра, сестра медична операційна позначені у ньому тільки у формі жіночого роду. Хоча серед випускників середніх медичних закладів багато хлопців [1, с.52].
Приклади гендерної асиметрії мови трапляються й у багатьох офіційних документах. Наприклад, в українській законотворчій практиці досі не існує терміна «удочеріння». У свідоцтві про зайняття адвокатською діяльністю усі положення сформульовані в чоловічому роді.
Причини поширення мовного сексизму полягають не тільки в існуванні гендерних стереотипів, а й в обмежених чи неповністю використаних можливостях самої мови. Кожна мова має свій запас лексичних і граматичних ресурсів для подолання мовного сексизму, для більш повного та нейтрального віддзеркалення як «світу жінок», так і «світу чоловіків». Подолання ознак мовного сексизму, свідоме реформування чинних норм з урахуванням гендерного компонента є частиною сучасної мовної політики багатьох країн. Ще у 1990 році Рада Європи прийняла рекомендацію про усунення сексизму в мові, в якій визнала існування взаємозв’язку між мовою і соціальними настановами в суспільстві [1, с.53-56].
Гендерно чутливі норми поступово закріплюються в українській мові. Наприклад, слід відмітити, що в посвідченні особи, яка здійснює контроль на пунктах зовнішнього незалежного оцінювання вживається термін «уповноважена особа». Але в офіційно-діловому та науковому мовленні й досі перевагу надають формам чоловічого роду. На думку відомого українського лінгвіста О.Пономаріва перенесення рис офіційно-ділового мовлення в інші сфери робить мову сухою, незграбною, а то й цілком незрозумілою. Отже, коли є жіночі відповідники до чоловічих назв професій, звань та посад, то їх треба широко вживати. Цей процес є живим. Слова авторка, аспірантка, дописувачка, журналістка, контролерка, лекторка, редакторка та інші (курсантка – прим. автора) зафіксовані у словниках, цілком нормативні. Отже, їх можна і треба вживати [4, с.185].
Необхідно офіційно закріпити та затвердити в сучасній українській мові етичні і комунікативні норми, які враховують гендерний компонент. Почати можна зі створення довідника української мови, в якому пропонуватимуться мовні форми, вільні від дискримінації та сексизму, як це вже зроблено в багатьох країнах [1, с.58-59].
Сприяти впровадженню окреслених напрямів реалізації гендерної політики в сфері освіти, на наш погляд, мають центри гендерної освіти – інституції, що створюються задля надання методичної та науково-практичної підтримки щодо впровадження у навчально-виховний процес гендерних підходів та ідей гендерної рівності шляхом організації науково-дослідної роботи, виховних заходів для забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації всіх форм дискримінації, запобігання насильству у всіх сферах життя суспільства та протидії торгівлі людьми. Так, поступово розширяється Всеукраїнська мережа центрів гендерної освіти вищих навчальних закладів. На початок 2013 року Всеукраїнська мережа центрів гендерної освіти об’єднала центри та кафедри 21 ВНЗ різних міст України [5, с.28]. На наш погляд, центри гендерної освіти мають створюватись не лише у вищих навчальних закладах, а й при районних управліннях освіти, що сприятиме подальшому визначенню та поступовому усуненню гендерних упереджень та стереотипів в сфері освіті.
Поступова реалізація гендерної політики в сфері освіти є запорукою становлення гендерно виваженого та неупередженого суспільства і однією із важливих засад розвитку демократичної та правової держави.
Література
1. «Ми – різні, ми - рівні». Основи культури гендерної рівності: Навч. посіб. для учнів 9-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів / за ред. О. Семиколєнової. 2-ге вид., виправлене. – К.: Ніка-Центр, 2010. – 176 с.
2. Левченко: Суд відмовився визнавати дискримінацію жінок при навчанні у ВНЗ МВС [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.3republic.org.ua/ua/news/12656. 3. Модуль «Тренінг для тренерок/тренерів» з гендерної рівності та впровадження гендерної політики в Україні». Запоріжжя: Друкарський світ, 2011. – 256 с.
4. Пономарів О. Іменники жіночого роду в назвах за професіями // Філософсько-антропологічні студії, 2001: Спецвипуск. – К.: Стилос, 2001. – С.183-186.
5. Топ 10 гендерної політики / Упоряд. Н. Бочкор, К. Левченко та ін., К., 2013. – 47 с.
- учасник зараз на форумі
- учасник зовні форуму