УДК 342.98:3508(430) ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ У ФЕДЕРАТИВНІЙ РЕСПУБЛІЦІ НІМЕЧЧИНІ: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ Летушов І.О., студент
Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка
Аннотація статті: Стаття присвячена правовому статусу державних службовців у Федеративній Республіці Німеччині. Автори досліджують права та обов'язки окремих категорій державних службовців. Головна мета статті — виявлення та запозичення для України окремих правових норм, регулюючих правовий статус державних службовців.
Ключові слова: Державна служба, державні службовці, чиновники, робітники.
Аннотация статьи: Статья посвящена правовому статусу государственных служащих в Федеративной Республике Германии. Авторы исследуют права и обязанности отдельных категорий государственных служащих. Главная цель статьи - выявление и заимствования для Украины отдельных правовых норм, регулирующих правовой статус государственных служащих.
Ключевые слова: государственная служба, государственные служащие, чиновники, работники.
Annotation: Тhe article is devoted to the legal status of civil servants in the Federal republic Germany. The authors examine the rights and obligations of certain categories of civil servants. The main purpose of the article - identifying and borrowing for Ukraine particular legal rules regulatory legal status of civil servants.
Keywords: Public service, civil servants, officials, employees.
Сучасний правовий статус державних службовців України потребує якісного реформування. Для досягнення цієї мети, доцільно запозичити зарубіжний досвід, оскільки це дозволить краще зрозуміти логіку еволюції правового статусу державного службовця і визначити шляхи його покращення. Зважаючи на це, у нашій статті ми розглянемо особливості правового статусу державних службовців у Федеративній Республіці Німеччині як одній з передових держав Європи.
Окремі аспекти правового статусу державних службовців у Федеративній Республіці Німеччині (далі – ФРН) досліджували, такі вчені, як: І. Василенко, У. Баттіс, В. Бергманн, Н.Т. фон Генер О. Ноздрачев, Т. Маунц, Б. Швенгерт та ін. Проте, в рамках активізації процесів вдосконалення національного законодавства, яке регулює права та обов’язки державних службовців, запозичення позитивного зарубіжного досвіду, у даному випадку ФРН, – становить особливий науковий інтерес і, безперечно, є актуальним.
Мета статті полягає у дослідженні особливостей законодавчого регулювання правового статусу державних службовців у Федеративній Республіці Німеччині, з метою запозичення позитивного досвіду для України.
Правовий статус будь-якої особи – це комплексна правова категорія, яка розкриває всі грані закріпленого в праві статусу особи, його соціально-юридичні ознаки. Правовий статус державних службовців заслуговує особливої уваги, адже вони є спеціальними суб’єктами публічного права, які в межах публічно-службових відносин створюють умови і забезпечують реалізацію конституційно-правового статусу інших громадян. На думку Ю. Битяка, правовий статус державних службовців відображає сутність і зміст державно-службових відносин, він поєднує елементи інституту державної служби від вступу на державну службу до її завершення [2, с. 96]. Основу правового статусу державного службовця визначають права, свободи, обов’язки, обмеження, відповідальність, встановлені законодавством і гарантовані державою [4, с. 207].
Отже, правовий статус державних службовців відображає сутність і зміст державно-службових відносин, який поєднує елементи інституту державної служби від вступу на державну службу до її завершення.
Особливість правового статусу держаних службовців ФРН проявляється в тому, що законодавство даної країни класифікує державних службовців на дві великі групи: чиновників і осіб найманої праці (службовців і робітників).
Умови вступу та проходження служби чиновників у ФРН суттєво відрізняються від умов трудової діяльності найманих працівників: для перших вони визначаються призначенням; для службовців і робітників вони засновуються на договорі приватного права; права і обов’язки чиновників регулюються законом про державну службу. Заробітна плата і оклади працюючих за наймом, як й інші умови їхньої праці, визначаються тарифною угодою; оклади чиновників визначаються залежно від посади і стажу служби. Винагорода службовців установлюється тарифом з урахуванням їхнього віку й особливостей виконуваної роботи; чиновник має довічне призначення, службовців можуть звільнити; на відміну від чиновників робітники і службовці не несуть дисциплінарної відповідальності; на них поширюється загальне адміністративне право; для чиновників діє безаперечна заборона на організацію страйків; для працюючих за наймом право на страйки зберігається; держава несе всі видатки з утримання чиновництва. Чиновники отримують особливу пенсію. Робітники і службовці отримують пенсію, як усі, з пенсійного страхового фонду [5, с. 49].
Також в ФРН існують категорії чиновників, які наділені особливими повноваженнями, володіють специфічним правовим і політичним статусом, так звані політичні чиновники.
Сутність інституту політичних чиновників у ФРН полягає в тому, що разом з урядом або окремим міністром приходять та уходять зі своїх постів найбільш близькі до його політичної програми співробітники адміністрації. Тим самим, в разі зміни кабінету та його політичної платформи, ніби то забезпечується реалізація нових політичних установок в діяльності адміністрації. В даний час основи федерального законодавства про право чиновників так визначають статус політичного чиновника: «Довічно призначений чиновник у будь-який час може бути тимчасово переведений на пенсію, тому що займана ним посада зобов’язує його до прийняття основних політичних установок і цілей уряду». До політичних чиновників відносяться: статс-секретарі у федеральних міністерствах, відомствах федерального канцлера та федерального президента; керівники відділів в міністерствах, відомствах федерального канцлера і федерального президента, федеральному відомстві у справах друку і інформації, адміністрації Бундестагу і Бундесрату; керівники в земельних міністерствах і канцеляріях (державні радники).
Поряд з політичними чиновниками, в ФРН існує особлива група – почесні чиновники. Почесні чиновники – це особи, що мають цивільну професію. Їх призначають на почесну посаду без оплати і права претендувати на особливе соціальне забезпечення. Наявність звання почесного чиновника в очах німецьких громадян дає його носію певні моральні переваги [3, с. 125]. До них відносяться особи на посаді шеффенов (судові засідателі, які беруть участь на рівні з суддями у вирішенні всіх питань судового процесу) та присяжні засідателі і виборні консули [6, с. 429].
Законодавство ФРН досить детально регулює порядок прийому на державну службу. Претенденти визначаються за допомогою оповіщення в спеціальних друкованих повідомленнях про наявність вакантної посади. Для того щоб претендувати на зайняття такої вакантної посади, особа повинна відповіти певним критеріям, які закріплені у § 7 Федерального закону «Про чиновників». Згідно з вищевказаною нормою чиновник має бути:
згідно зі ст. 116 Основного Закону Федеративної Республіки Німеччини німцем за національністю або бути громадянином іншої держави – члена Європейського Союзу;
психічно та фізично здоровим;
володіти необхідною професійною підготовкою, яка відповідає посаді визначеного рівня;
повинен надати гарантії своєї політичної благонадійності, тобто бути готовий в будь-який час виступити на захист конституційного устрою;
повинен принести присягу, що завжди захищатиме вільні демократичні засади, спираючись на Основний Закон [1, с. 158].
Призначення на посаду здійснюється після підтвердження їхньої придатності до публічної служби в результаті складання іспитів. Якщо вік службовця не перевищує 32 років, він може бути призначеним на посаду лише після випробувального терміну. У такому разі призначення допускається виключно на найнижчі посади.
Для підтвердження професійної придатності службовцю в Німеччині надається можливість пройти випробувальний строк, який сукупно не може перевищувати п’яти років. Призначення на публічну службу довічно здійснюється лише після успішного проходження випробувального терміну і досягнення 27-річного віку [5, с. 51].
Відповідно до §§ 17-19 Федерального закону «Про чиновників» встановлено класифікацію посад державних службовців. Так, залежно від отриманої освіти державні службовці отримують один з чотирьох встановлених законодавством рангів: ранг простої служби, ранг простої підвищеної служби, ранг підвищеної служби або ранг вищої служби.
Ранг простої служби А 2-А 5 – нижчий рівень (допоміжні – технічні посади), вимоги: успішне закінчення народної школи (8 або 9 класів) та обов’язок проходження підготовчої служби;
Ранг простої підвищеної служби А 6-А 9 – середній ранг (урядові секретарі, обер-секретарі), вимоги: успішне закінчення народної школи (10 класів), обов’язок проходження підготовчої служби протягом року та скласти іспит для вступу на посаду середнього рівня;
Зарахування на службу на вищенаведені рівні не потребують професійної освіти, достатньою умовою є закінчення народної або професійної школи.
Ранг підвищеної служби А 10-А 13 – віщий рівень 1 ступеня (урядові інспектори), вимоги: диплом про середньо спеціальну освіту (технікум) обов’язок проходження підготовчої служби протягом трьох років та скласти іспит за вимогами цього рівня;
Ранг вищої служби А 14-А 16 – віщий рівень 2 ступеня (віщі урядові чиновники), вимоги: диплом про вищу освіту, скласти перший державний іспит, пройти підготовчу службу протягом двох років та скласти другий державний іспит.
Додатково до цих вимог встановляються ще вікові бар’єри при допуску на посади різних рівний: від 16-30 років – на нижчий рівень, від 16-32 років – до середнього рівня, від 18-30 років – на високі рівні [1, с. 159].
Критерій поділу на ранги є характер виконуваних функцій. На початковий та середній рівні державної служби покладаються виконавські функції. На вищій рівень 1 ступеня – вирішення керівних завдань (у вузькоспеціальних областях), посередницькі функції і виконавські завдання (діловодство) з відповідальністю за аналіз стану справ, підготовку і ухвалення рішень. І, нарешті, на вищій рівень 2 ступеня – керівні функції.
Таким чином, підсумовуючи відмітимо, що державна служба в ФРН означає діяльність з метою виконання загальнодержавних завдань управління. До неї включаються чиновники, службовці і робітники державних установ. Залежно від отриманої освіти державні службовці отримують один із чотирьох встановлених законодавством рангів: ранг простої служби, ранг простої підвищеної служби, ранг підвищеної служби або ранг вищої служби.
Особливу групу публічних службовців у ФРН складають політичні і почесні службовці. До першої групи належать ті, хто приходить і йде зі своїх постів разом з урядом або окремим міністром. До другої – ті, які призначаються на почесні посади без оплати і права претендувати на особливе соціальне забезпечення.
Отже, існуюче в ФРН законодавство яке регулює правовий статус державних службовців свідчить про пріоритетне ставлення з боку держави до інституту державної служби. А тому, зазначений досвід регулювання правового статусу державного службовця може бути цікавим і для України.
Література
1. Агєнтаєва В.В. Особливості правового статусу державних службовців у федеративній республіці Німеччини / В.В. Агєнтаєва // Вісник Запорізького національного університет. – 2012. – № 9. – С. 155-160.
2. Битяк Ю.П. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади: монографія / Ю.П. Битяк. – X.: Право, 2005. – 304 с.
3. Василенко И.А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия: учебное пособие / И.А. Василенко. – изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: Издательская корпорация «Логос», 2001. – 161 с
4. Лазор О.Д. Державна служба в Україні: навч. посіб. / О.Д. Лазор, О.Я. Лазор. – К.: Дакор ; КНТ, 2005. – 472 с.
5. Лопушинський І.П. Публічна служба Німеччини: досвід для України / І.П. Лопушинський // Електронний ресурс. – Режим доступу:
http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/putp/2011-4/doc/2/01.pdf. 6. Маунц Т. Государственное право Германии (ФРГ и ГДР) / Т. Маунц. – Изд-во иностр-ой лит-ры. – М.: «Дом печати», 1959. – 595 с.
- учасник зараз на форумі
- учасник зовні форуму