Відправлено: 12.05.14 09:41. Заголовок: Цанько Я.О., ПРОБЛЕМИ РОЗМЕЖУВАННЯ ПРОТИПРАВНИХ ДІЙ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

УДК 35.078.4

ПРОБЛЕМИ РОЗМЕЖУВАННЯ ПРОТИПРАВНИХ ДІЙ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Цанько Я.О.,
слухач магістратури Навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства та кримінальної міліції Національної академії внутрішніх справ

Стаття присвячена огляду питань правових суперечок щодо розмежування протиправних дій у кримінальному та адміністративному законодавстві.
Ключові слова: розмежування протиправних дій, адміністративні правопорушення, кримінальні злочини.

Статья посвящена обзору вопросов правовых споров о разграничении противоправных действий в уголовном и административном законодательстве.
Ключевые слова: разграничение противоправных действий, административные правонарушения, уголовные преступления.

The article provides an overview on the legal dispute concerning the delimitation of illegal actions in criminal and administrative law.
Keywords: differentiation unlawful acts, administrative offenses, criminal offenses.

Сучасний етап державотворення знаменується наповненням різноманітних суспільних відносин новим змістом, зумовленим змінами, що відбуваються сьогодні в українському суспільстві. Адміністративне право складається з окремих інститутів, які, у свою чергу, тісно пов’язані з правовідносинами, що регулюються іншими галузями права. Так, інститут адміністративної відповідальності має багато спільного з інститутами кримінального законодавства. Тому реформування адміністративного права і, зокрема, адміністративної відповідальності тягне за собою необхідність відповідних змін у кримінальному праві.
Концепція адміністративної реформи та документи, прийняті на їх розвиток, виходячи з фундаментальної ідеї пріоритету прав і безпечної життєдіяльності людини, становлять методологічно-правову основу побудови правової держави, створення громадянського суспільства, забезпечення режиму законності та реальної протидії негативним явищам відповідно до існуючих демократичних стандартів. Традиційно вважалося, що особлива частина Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) містить склади проступків, які не є суспільно небезпечними. У Кримінальному кодексі України (КК) передбачено норми щодо злочинів, однією з головних ознак яких є суспільна небезпечність діяння.
Так, розмежування адміністративних проступків і кримінальних правопорушень (злочинів) лише за ознакою суспільної небезпечності та галузями права (адміністративне й кримінальне право) є недостатнім. Вимоги щодо однорідності суспільних відносин, що визначають предмет регулювання адміністративного права, в його правовому інституті адміністративної відповідальності не витримані.
Нормами особливої частини чинного КУпАП охоплено проступки, які сфери управління не стосуються. Наприклад, проступки, передбачені у ст. 51 «Дрібне розкрадання державного або колективного майна», ст. 512 «Порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності», ст. 52 «Псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель», ст. 89 «Жорстоке поводження з тваринами», ст. 104 «Потрава посівів, зіпсуття або знищення зібраного врожаю сільськогосподарських культур, пошкодження насаджень колективних сільськогосподарських підприємств, інших державних і громадських чи селянських (фермерських) господарств», ст. 173 «Дрібне хуліганство» та багато інших.
Ці проступки за юридичною природою не є адміністративними, оскільки відносини, що охороняються названими вище нормами, не стосуються державного управління або місцевого самоврядування. Але це і не злочини, оскільки вони не становлять значної суспільної шкоди. Постає запитання: з яким же видом правопорушень у такому разі маємо справу?
Звернімося за досвідом до законодавства зарубіжних країн. Більшість із них (Франція, Нідерланди, Велика Британія, США та ін.) у системі кримінального законодавства мають статті, норми яких передбачають склади злочинів, і статті, у яких передбачаються склади кримінальних проступків. За вчинення кримінальних проступків, в основному, передбачено незначні стягнення, що не тягнуть за собою судимості.
Інститут кримінального проступку не є новим і для права України. Так, Кримінальне уложення Російської імперії 1903 р., яке діяло і на території України, поділяло всі кримінально карні діяння на тяжкі злочини (тягли за собою смертну кару, каторгу чи заслання), злочини (за які передбачалося ув’язнення у виправному домі, фортеці чи тюрмі) та проступки (каралися арештом або штрафом).
Вважаємо, що можна піти цим шляхом і нам, передбачивши в сучасному українському законодавстві такі види протиправних діянь, як кримінальні проступки, поряд з проступками адміністративними і злочинами.
Це відповідало б закономірностям класифікації протиправних діянь, а також дало б змогу врахувати всі особливості встановлення як матеріальних, так і процесуальних правовідносин.
Хоча відмежування адміністративного проступку від злочину також є проблемою, але законодавець знаходить можливості її розв’язання. Цього не можна поки що сказати про відмежування кримінального проступку (склад якого й досі не передбачений законодавством) від адміністративного, який сьогодні об’єктивно поєднує в собі ці двоє явищ. Тому при розмежуванні цих двох видів правопорушення доцільно використовувати, разом з критерієм «ступінь заподіяної шкоди», й інші критерії.
Розмежування кримінальних та адміністративних проступків доцільно провести на підставі ступеня завданої ними шкоди суспільним відносинам, виду об’єкта правопорушення, об’єктивної сторони правопорушення, суб’єкта юрисдикції, суворості та виду стягнень, що накладаються за їх учинення, суб’єкта правопорушення.
За ступенем шкоди слід загалом відокремити правопорушення з високим, значним та невисоким рівнем суспільної шкоди.
Правопорушення з високим рівнем суспільної шкоди (тобто суспільно небезпечні) незалежно від того, які правовідносини вони порушують, в українському праві, за наявності деяких інших ознак, вважаються злочинами.
Значним рівнем суспільної шкоди доцільно характеризувати кримінальний проступок.
Адміністративні проступки можна розглядати як правопорушення з невисоким рівнем суспільної шкоди.
Відмежування адміністративного проступку від кримінального, на наш погляд, доцільно провести також за об’єктом посягання.
Як уже зазначалося, до адміністративних проступків слід віднести лише ті з них, які зазіхають на встановлений порядок управління в широкому розумінні цього терміна. Це означає, що до них належатимуть також проступки, які посягають на порядок управління у сфері громадської безпеки, охорони природи, якості продукції, метрології та стандартизації, транспорту; загального військового обов’язку тощо.
Практичні спроби розмежувати конкретні склади адміністративних і кримінальних проступків дають змогу зробити висновок, що об’єктом кримінальних проступків є, насамперед, приватні (недержавні) інтереси та цінності (право власності, свобода віросповідання, трудові інтереси, здоров’я людини), а також ті посягання на встановлений порядок управління, які мають значний ступінь суспільної небезпеки і вимагають суворіших стягнень, ніж адміністративні проступки.
До кримінальних можна також віднести проступки, якщо в них об’єктом є порядок управління у тій сфері, рішення державних органів у якій може викликати значний громадський резонанс, звинувачення таких органів в упередженості (наприклад, сфера діяльності політичних партій, релігійних організацій, засобів масової інформації). До таких правопорушень можна віднести, наприклад, зловживання правами журналіста, порушення законодавства про об’єднання громадян, порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, склади яких передбачені проектом нового КУпАП. Це має також запобігти використанню повноважень адміністративних органів щодо незаконного притягнення до адміністративної відповідальності в «нечистих» політичних інтересах окремих осіб чи груп з метою політичної розправи.
Виходячи з особливостей об’єктивної сторони, адміністративними проступками слід визнати тільки порушення правил, стандартів, нормативів, установлених органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також порушення вимог законів, контроль за виконанням яких покладено на органи виконавчої влади та місцевого самоврядування. Отже, адміністративні проступки характеризуватимуться формальним складом, тобто необхідною і достатньою підставою для притягнення до адміністративної відповідальності має визнаватися лише винне порушення норми, а настання матеріальних наслідків може бути факультативною ознакою. Тому, з формально-юридичної точки зору, слід визнати адміністративними проступками правопорушення, назви яких формулюються як «порушення законодавства...», «порушення порядку...», «порушення режиму...», «здійснення... діяльності без дозволу» тощо.
Кримінальні проступки повинні мати переважно матеріальний склад, тобто необхідним елементом проступку поряд з порушенням норми слід визнати і заподіяння шкоди. Там, де доцільно можна віднести до кримінальних проступків також деякі склади адміністративних проступків, які кваліфікуючою ознакою мають заподіяння шкоди об’єкту правової охорони чи інші шкідливі матеріальні наслідки. Наприклад, порушення правил дорожнього руху, що спричинило легке тілесне ушкодження або пошкодження транспортних засобів чи іншого майна. Виходячи з об’єкта та об’єктивної сторони, для позначення кримінальних проступків найчастіше вживатимуться формулювання «порушення... прав громадян», «примушування до...», «вимагання...», «знищення...», «пошкодження...», «псування...», «забруднення...» тощо.
Проступки доцільно розділити на адміністративні та кримінальні залежно від суб’єкта юрисдикції. Притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних проступків має належати до компетенції органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які уповноважені здійснювати контроль за виконанням відповідного законодавства. Питання про накладення адміністративних стягнень взагалі має бути виведено з компетенції судів, оскільки в таких випадках вони змушені діяти не як органи, що здійснюють правосуддя, а як адміністративні органи [1, с. 28], а це порушує конституційний принцип розподілу влади.
Є й інша думка: виходячи з конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється лише судами, вирішувати справи про адміністративні проступки повинні тільки суди [2, с.83]. Однак погодитися з такою думкою не можна принаймні з двох підстав.
По-перше, за такого підходу допускається розширене тлумачення терміна «правосуддя», оскільки сюди необгрунтовано включається вирішення справ про притягнення до будь-якого виду відповідальності. Розвиваючи наведений хід думок, можна дійти несподіваного висновку, що й дисциплінарні стягнення за порушення трудової дисципліни та всі фінансові санкції мають застосовуватися тільки за рішенням суду. Однак для цього немає ні теоретичних, ні фактичних передумов. Здається, що ефективність таких заходів відповідальності у разі віднесення їх до судової юрисдикції значно зменшиться.
По-друге, розширення каральних функцій суду негативно позначиться на авторитетності судів. Ототожнення громадською думкою судів з органами, головним завданням яких є притягнення до відповідальності, не сприятиме довірі громадян до правосуддя.
Судовий порядок слід передбачити лише для оскарження рішень адміністративних органів у справах про адміністративні проступки. Оскарження рішень адміністрації щодо притягнення до адміністративної відповідальності має здійснюватися в адміністративному суді.
Усі норми, що встановлюють порядок вирішення питань у справах, пов’язаних з притягненням до адміністративної відповідальності, доцільно перенести з Кодексу про адміністративні правопорушення (норми щодо порядку притягнення до адміністративної відповідальності та норми щодо судового розгляду скарг на рішення про накладення адміністративного стягнення) до Кодексу адміністративного судочинства.
Вирішення справ про кримінальні проступки слід віднести до повноважень судів загальної юрисдикції. Такі справи мають розглядатися суддями, які спеціалізуються на веденні кримінальних справ, у порядку кримінального судочинства.
Адміністративні та кримінальні проступки мають відрізнятися і за видом та суворістю стягнень. Зважаючи на те, що ступінь небезпечності кримінальних проступків виший, ніж адміністративних правопорушень, за їх вчинення необхідно передбачити більш суворі стягнення, які має накладати виключно суд.
Адміністративні і кримінальні проступки можуть бути також розмежовані за суб’єктом правопорушення. Адміністративну відповідальність нестимуть як фізичні, так і юридичні особи, відповідальність за кримінальний проступок лише фізичні особи (громадяни, іноземці та посадові особи). У випадках, коли порушником може бути посадова особа органу, уповноваженого притягувати до відповідальності, проступки слід віднести до кримінальних, щоб запобігти можливості уникнути такій посадовій особі відповідальності внаслідок «корпоративізму» та «кругової поруки» (це випливає зі стародавнього, але завжди актуального правового принципу: «ніхто не може бути суддею у своїй справі»).
Доцільність формування і запровадження концепції «кримінального проступку» полягає у тому, що юридичні склади кримінальних проступків та відповідальність за них необхідно передбачити у Кримінальному кодексі. Для цього потрібно переглянути понятійний апарат загальної частини КК та положення, які встановлюють санкції за кримінальні правопорушення, а також особливу частину, згрупувавши у двох розділах склади кримінальних проступків та злочинів.
Слід зазначити, що за позитивного вирішення законодавцем питання про запровадження інституту відповідальності за кримінальний проступок, який повинен має передбачений у кримінальному законодавстві, до останнього можна буде віднести низку діянь, які сьогодні визнаються злочинами і мають наслідком судимість. При запровадженні інституту кримінального проступку необхідне реформування інституту кримінальної відповідальності, оскільки відповідальність за вчинення кримінального проступку, за своєю природою, не повинна тягти за собою судимості. До того ж, за вчинення кримінального проступку повинні бути передбачені більш м’які санкції порівняно з покаранням за злочини.
Визнання в кримінальному праві кримінального проступку зумовило б провадження у справах про такі делікти за нормами кримінального процесу.
Необхідність виділення такої категорії як кримінальні проступки зумовлюється також тим, що в даний час є категорія адміністративних проступків, які були перенесені з кримінального законодавства до адміністративного, але містять ознаки злочину. Це, наприклад, стосується стаття 51 КУпАП «Дрібне викрадення чужого майна».
Література
1. Чечот Д.М. Административная юстиция (Теоретические проблемы). –Л.: Издательство Ленинградского университета, 1973.
2. Стефанюк В. Судова система України та судова реформа. – К.: Юрінком Інтер, 2001.
3. Кодекс адміністративного судочинства. К. – Юрінком Інтер, 2005.
4. Кодекс України про адміністративні проступки. К. – Юрінком Інтер, 2002.
5. Кримінальний кодекс України. К. – Юрінком Інтер, 2003.