УДК 342.9 ПРОТИДІЯ АВАРІЙНОСТІ НА НАЗЕМНОМУ ТРАНСПОРТІ ЯК ОБ’ЄКТ КОМПЛЕКСНОГО АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ Веселов М.Ю., к.ю.н., доцент, с.н.с.
Донецький юридичний інститут МВС України
Научная публикация содержит обоснование необходимости инициирования комплексного исследования проблем аварийности на наземном транспорте, включение в научній диспут недостаточно изученных вопросов ее противодействия административно-правовыми средствами.
Ключевые слова: аварийность, наземный транспорт, безопасность движения, административно-правовой механизм, противодействие.
Наукова публікація містить обґрунтування необхідності ініціювання комплексного дослідження проблем аварійності на наземному транспорті, включення до наукового диспуту недостатньо вивчених питань її протидії адміністративно-правовими засобами.
Ключові слова: аварійність, наземний транспорт, безпека руху, адміністративно-правовий механізм, протидія.
Scientific publication contains a justification of the need to initiate a complex research works of the problems of accidents on the land transport, inclusion in science debate insufficiently studied the issues of counteraction of administrative and legal means.
Key words: accident rate, land transport, traffic safety, administrative and legal mechanism, counteraction.
Транспортний рух можна віднести до найбільш старих і основних видів діяльності людини, що має виняткове значення для розвитку кожного суспільства та державотворення. На сьогодні транспорт залишається однією з найважливіших галузей суспільного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях. Стабільне функціонування транспорту є необхідною умовою загальноекономічного зростання в умовах ринку, важливим чинником соціальної стабільності, міжрегіональної інтеграції як у країні, так і за її межами.
Не можна цілком погодитися із тим, що дослідженню правовідносин у транспортній сфері останніми роками присвячене достатньо обмежене коло науково-теоретичних розробок, як це вважає В.Й. Развадовський [6, с. 4]. Лише за останні п’ять років проблемам, які пов’язані з забезпеченням безпеки функціонування транспорту були присвячені комплексні монографічні дослідження таких вчених, як Т.О. Гуржія, А.О. Собакаря. Безумовно найбільша кількість наукових досліджень торкається правових аспектів забезпечення безпеки саме дорожнього руху (В. Грошевий, С.М. Гусаров, М.М. Долгополова, О. Домашенко, В.В. Єгупенко, Д.В. Мамчур, О.Л. Міленін, М.А. Микитюк, В.В. Новиков, О.Ю. Салманова, Я.І. Хом’як та інші). Дослідження адміністративно-правового забезпечення діяльності залізничного, міського електричного транспорту, зокрема його безпечного функціонування значно поступаються за кількістю попередньому блоку наукових започаткувань. Окремі питання запобігання аваріям та травматизму, а також попередження адміністративних проступків на залізничному транспорті були розглянуті у роботах В.М. Бабакіна, С.С. Єсімова, М.В. Коваліва, В.Г. Ковальова, А.В. Мілашевича, В.Й. Развадовського, О.Б. Чорномаз, О.Г. Ярема тощо.
Отже, сфера діяльності наземних видів транспорту викликає науковий інтерес у достатній мірі. Крім того, коли питання розробки стратегії безпечного функціонування транспорту нарешті почало переходити в практичну площину, постає нагальна необхідність узагальнення та систематизації знань, накопичених у цій сфері вітчизняною правовою наукою. Поряд з цим, розмаїття наукових здобутків, авторських поглядів та бачень правових шляхів і перспектив подолання аварійності на транспорті створює певний дисбаланс у їх сприйнятті та систематизації, що помітно ускладнює подальший процес впровадження у практичну площину.
Головна ідея даної публікації – звернення уваги наукової спільноти та обґрунтування необхідності ініціювання комплексного дослідження проблеми аварійності на наземному транспорті, введення до наукового диспуту недостатньо вивчених питань її протидії адміністративно-правовими засобами.
Залежно від середовища, в якому транспорт виконує свої функції, він може бути: водним, наземним (зокрема підземним), повітрям і космічним. Одним із найдавніших, зручних та динамічних видів транспорту є наземний транспорт. До тепер цей термін ще не набув певного поширення у суспільстві та законодавстві – більшість відомих енциклопедичних видань та словників не містить його визначення. Вітчизняне законодавство не містить окремого законодавчого акту про наземний транспорт, також, не має згадувань про цю дефініцію Закон України «Про транспорт». Поряд з цим, все частіше зустрічаються окремі дослідження у різних галузях наукової діяльності, де вживається зазначена семантична категорія. Так наземний транспорт став предметом дослідження А.Т. Киніна, В.А. Леняшина, Н.Б. Фейгенсона [1]. Згадування про транспорт наземний містять праці філософської та економічної спрямованості Є. Смотрицького [2], Г.А. Гольца [3].
Серед органів публічної адміністрації у складі Міністерства інфраструктури України у квітні 2011 року була створена та функціонує Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекція України). Згідно з Положенням про Укртрансінспекцію України до блоку наземного транспорту включені автомобільний, міський електричний, залізничний види транспорту та дорожнє господарство.
Середовище функціонування це не єдине, що об’єднує наземні види транспорту у відносно окрему підсистему. Автомобільний, міський електричний, залізничний транспорти мають й інші спільні риси. По-перше, процеси взаємодії компонентів соціотехнічної системи руху «людина – транспортний засіб (рухомий склад) – дорога (рейки) – середовище» однаково діють у всіх зазначених видах транспорту. По-друге, способи та засоби державного регулювання суспільних відносин, а також побудова та принципи державного адміністрування у цьому секторі державного управління подібні між собою. Переважна частина правовідносин з приводу функціонування будь-якого виду наземного транспорту регулюється адміністративно-правовим нормами. По-третє, зазначені види транспорту мають не лише уявні (умовні) точки зіткнення у правовому вимірі, а й цілком об’єктивні місця «конфлікту інтересів» (їх комунікації перетинаються одні з одними). Місця перетинання шляхів сполучення різновидів наземного транспорту, наприклад, залізничний переїзд, є місцями підвищеної небезпеки. По-четверте, функціонування усіх зазначених видів транспорту поряд із задоволенням потреб населення створюють й негативні наслідки. Зокрема, одним із основних видів шкідливих (суспільно небезпечних) наслідків є аварійність.
Безпека руху на транспорті забезпечується нормальним функціонуванням всіх складових комплексу «чоловік – транспортний засіб – шляхи сполучення – навколишнє середовище». Тим часом, недостатня надійність елементів цієї системи (низька дисципліна учасників руху, незадовільний технічний стан транспортних засобів (рухомого складу) або доріг (залізничних шляхів)) є причиною дорожньо-транспортних пригод та аварій на транспорті. Отже, аварійність це антипод безпеки. Як це не прикро, але вчені та фахівці у галузі транспорту одностайно погоджуються з тим, що докорінно подолати аварійність не можливо, але її можна суттєво знизити.
Від так, одним з головних завдань державного управління в галузі наземного транспорту є його безпечне функціонування. На думку деяких вчених, питання безпеки функціонування транспорту, є одним із найважливіших компонентів національної безпеки. Сьогодні стає очевидним, що конкурентоздатність українського транспорту як одна зі складових його економічної ефективності без належного рівня безпеки неможлива. За таких умов вимоги держав і комерційних компаній до безпеки опиняються на першому плані, оскільки наслідками катастроф і серйозних аварій на транспорті є людські жертви, екологічні проблеми, величезні матеріальні втрати і не підданий матеріальному обліку психологічний чинник [4, с. 5].
Проблема безпеки руху наземного транспорту є складним феноменом, що вимагає інтеграції багатьох галузей знань і, зокрема, юридичної науки для поглибленого дослідження особливостей правової характеристики дорожньо-транспортної аварійності, аварійності на залізничному транспорті, а також їх подолання.
Треба констатувати той факт, що Україна належить до країн з високим рівнем транспортної аварійності. За оперативними даними Громадського комітету транспортної безпеки у січні 2013 року сталося на 3% менше транспортних подій порівняно з аналогічним періодом 2012 року – 98 проти 101. Кількість загиблих зменшилась на 33,3%, проте кількість травмованих, навпаки, збільшилась на 13,4% (насамперед через ДТП на ліцензованому автомобільному транспорті) [5]. Проте, існуюча ситуація і досі вимагає підвищеної уваги з боку науковців та органів публічної адміністрації.
Статистика аварій свідчить, що автомобільний транспорт є найнебезпечнішим видом пересування. Залізничний транспорт менш небезпечний (їхати потягом приблизно в 3-4 рази безпечніше ніж летіти літаком і в 10 разів безпечніше ніж автомобілем), але щороку на залізниці трапляється велика кількість аварій та катастроф, які роблять зазначений вид транспорту зоною підвищеної небезпеки.
Така ситуація вимагає від відповідних державних органів підвищення ефективності наявних засобів протидії аварійності на наземному транспорті. Відтак надзвичайно важливою є роль державного регулювання. Ефективність упливу держави на рівень безпеки настільки достатня, наскільки держава застосовує інструменти впливу. При цьому зрозуміло, що нескінченне збільшення обсягу такого «інструментарію» є неможливим. За таких умов найважливішим напрямом сучасного етапу політико-правових перетворень в Україні є створення ефективного адміністративно-правового механізму протидії аварійності на автомобільному, залізничному та міському електричному транспорті.
Ефективність правової дії на суспільні відносини у галузі державного управління у сфері транспорту залежить не тільки від природи і особливостей цих відносин, не тільки від правильно знайденого методу правового регулювання, але і від успішного використання всіх елементів такого механізму, за допомогою якого державно-нормативна воля переводиться у фактичну поведінку суб'єктів суспільних відносин. Не остання роль у вирішенні цих проблем належить рівню розвитку наукових поглядів, стратегічно сформованої та теоретично обґрунтованої концепції удосконалення відповідних адміністративно-правових засобів та способів подолання транспортної аварійності.
Треба констатувати, що на сьогодні не має єдиного теоретично обґрунтованого та одностайно визнаного на практиці уявлення про зміст та правову наповненість такої дефініції як «протидія». Якщо кримінально-правова наука та кримінологія мають достатній обсяг теоретично-прикладних досліджень з цього питання (вживання терміну «протидія» дістало поширення у таких словосполученнях, як протидія злочинності (різним видам кримінальних правопорушень), протидія корупції тощо), то в адміністративному праві уваги зазначеній дефініції помітно бракує. Крім того, не має чіткого розмежування між такими основоположними поняттями як забезпечення безпеки руху та протидія аварійності на автомобільному, залізничному та інших видах транспорту, а від так – співвідношення форм та методів таких видів діяльності (у правовому контексті). Що стосується змісту адміністративно-правового регулювання механізму протидії аварійності, то також треба зазначити, що у теорії адміністративного права вчені-адміністративісти виділяють різні елементи, які становлять механізм адміністративно-правового регулювання. Враховуючи, що подолання аварійності на наземному транспорті є комплексною та багатоаспектною діяльністю, яка пронизує різні сфери суспільного життя та публічного адміністрування, у сучасній правовій науці існує проблема щодо єдиного бачення її організаційно-правового змісту та пріоритетності адміністративно-правових засобів, якими вона здійснюється.
Отже, як висновок, можна визнати, що така неоднозначність та фрагментарність теоретичних уявлень вимагає здійснення подальшого дослідження правовідносин у транспортній сфері, спрямованого на формування сучасної, науково обґрунтованої концепції подолання аварійності на наземному транспорті, яка б підкріплювалась дієвим адміністративно-правовим механізмом реалізації. Все вищезазначене свідчить про актуальність наведеної теми, а також про необхідність дослідження проблем адміністративно-правового механізму протидії аварійності на наземному транспорті на ґрунтовному, монографічному рівні.
Література
1. Кынин А.Т. Рост и развитие транспортных систем. Наземный транспорт / Кынин А.Т., Леняшин В.А., Фейгенсон Н.Б. // Сайт Методолог [Электронный ресурс] : режим доступа :
http://www.metodolog.ru/node/452. 2. Смотрицкий Е. Транспорт: опыт философской рефлексии / Евгений Смотрицкий // Наука и техника. — 2008. — № 11 (174) [Электронный ресурс] : режим доступа :
http://www.relga.ru/Environ/WebObjects/tgu-www.woa/wa/Main?textid=2221&level1=main&level2=articles. 3. Гольц Г.А. Транспорт и макроэкономика России за три века / Г.А. Гольц // Социально-экономические проблемы развития транспортных систем городов и зон их влияния : материалы IX международной научно-практической конференции. — Екатеринбург., 2003.
4. Собакарь А.О. Державний контроль за безпекою руху транспортних засобів: проблеми теорії і практики : монографія / А.О. Собакарь. — Донецьк: ДЮІ МВС України, 2011. — 488 с.
5. Аварійність на транспорті у січні зменьшилась на 3 % // Офіційний сайт Громадського комітету транспортної безпеки [Електронний ресурс] : режим доступу :
http://gktb.org/avarijnist-na-transporti-u-sichni-zmen-shilas-na-3. 6. Развадовський В.Й. Державне регулювання транспортної системи України (адміністративно-правові проблеми та шляхи їх розв'язання) : Дис... д-ра юрид. наук: 12.00.07 / В.Й. Развадовський ; Нац. ун-т внутр. справ. — Х., 2004. — 508 с.
- учасник зараз на форумі
- учасник зовні форуму