ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ СЛУЖБОВО-БОЙОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК КРАЇН-УЧАСНИЦЬ СНД (АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ) Буткевич С.А., к.ю.н., с.н.с.
Одеський державний університет внутрішніх справ
Савочкіна Д.О.,
Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ
Загальновідомо, що так зване «надзвичайне законодавство» на пострадянському просторі має загальні корні та першоджерела. Відтак, внутрішні війська у СРСР і нині у переважній більшості країн-учасниць СНД – військове формування, що побудовано за типом армії, основними завданнями якого є забезпечення громадської безпеки, конституційного ладу, прав і свобод громадян. Підкреслимо, що сьогодні внутрішні війська не входять до складу збройних сил Російської Федерації (далі – РФ), України, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан тощо, а належать до «інших військ і військових формувань».
Зазначимо, що термін «внутрішні війська» вперше з’явився у 1921 р. для найменування частин Всеросійської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією й саботажем при Раді народних комісарів РРФСР, які, на відміну від прикордонних військ, несли службу у внутрішніх районах країни. У 1934–1941 рр. оперативні частини НКВС СРСР входили до складу прикордонної і внутрішньої охорони (з вересня 1938 р. – прикордонні та внутрішні війська) НКВС. Після реорганізації прикордонних і внутрішніх військ у лютому 1939 р. оперативні частини увійшли до складу прикордонних військ. 26 лютого 1941 р. ці частини були виділені у самостійний рід військ – оперативні війська НКВС, а наказом НКВС від 19.01.1942 № 00150 вони були реорганізовані у внутрішні війська.
У 1940-х рр. внутрішні війська здійснювали депортацію народів, боролися з Українською повстанською армією в Західній Україні та з «лісовими братами» у Прибалтиці. Також внутрішні війська виконували завдання з охорони громадського порядку, охорони важливих державних об’єктів (науково-дослідницьких установ, підприємств атомної промисловості й ракетобудівництва), конвоювання засуджених. Отже, внутрішні війська перебували у складі НКВС СРСР (1942–1946), МВС СРСР (1946–1947, 1953–1960, 1968–1991), Міністерства громадської безпеки СРСР (1947–1953), міністерств внутрішніх справ союзних республік (1960–1962), міністерств охорони громадського порядку союзних республік (1962–1966), Міністерства охорони громадського порядку СРСР (1966–1968) [1].
Відповідно до Статуту бойової служби внутрішніх військ МВС СРСР (1987 р.) внутрішні війська були призначені для виконання службово-бойових завдань з охорони доручених об’єктів, громадського порядку, боротьби зі злочинністю тощо. Як складова Радянських Збройних Сил, внутрішні війська мали бути готовими до участі в бойових діях із захисту безпеки та державних інтересів СРСР. При цьому «воїни внутрішніх військ повинні виконувати службово-бойові завдання з повним напруженням моральних і фізичних сил, проявляти мужність, смілість, витривалість, чесність і непідкупність, розумну ініціативу й винахідливість, суворо дотримуватися соціалістичну законність. Вірність військовій присязі, висока політична свідомість, пильність, відмінна бойова виучка, психологічна підготовка, висока військова дисципліна, фізична загартування й бойова злагодженість воїнів – найважливіші умови досягнення успіху в бойовій службі» [2].
Більшість з положень законодавства часів Радянського Союзу, що стосувалися службово-бойової діяльності внутрішніх військ, з певними змінами й доповненнями були успадковані країнами, що входили до його складу.
Так, внутрішні війська МВС РФ входять до системи Міністерства й призначені для забезпечення безпеки особистості, суспільства й держави, захисту прав і свобод людини й громадянина від злочинних та інших протиправних посягань. Їх основні завдання: участь спільно з органами внутрішніх справ (далі – ОВС) в охороні громадського порядку, забезпеченні громадської безпеки та режиму надзвичайного стану; участь у боротьбі з тероризмом і забезпеченні правового режиму контртерористичної операції; охорона важливих державних об’єктів і спеціальних вантажів; участь у територіальній обороні РФ; сприяння прикордонним органам Федеральної служби безпеки в охороні Державного кордону РФ [3].
На наш погляд, цікавим убачається закріплення за внутрішніми військами права на здійснення заходів розвідувального характеру в районах виконання завдань, покладених на них законодавством РФ. Організація та порядок діяльності органів управління розвідкою та розвідувальних частин (з’єднань) внутрішніх військ при здійсненні заходів розвідувального характеру визначається Законом РФ «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації», положенням про розвідку внутрішніх військ МВС РФ, настановою по розвідці внутрішніх військ МВС РФ та іншими нормативними актами, що затверджуються міністром внутрішніх справ РФ [3].
Нагадаємо, що в Україні до розвідувальних органів належать Служба зовнішньої розвідки України, розвідувальні органи Міністерства оборони України та Державної прикордонної служби України [4]. Незважаючи на те, що окремі фахівці Академії внутрішніх військ МВС України наполягають на віднесенні внутрішніх військ до розвідувальних органів [5, с. 32–34], на наш погляд, про розвідку, як напрямок діяльності Національної гвардії України, можна казати виключно у випадках, коли йдеться про одну зі складових бойового (оперативного) забезпечення її службово-бойової діяльності.
Наголошуючи на важливості правового статусу головнокомандуючого внутрішніми військами (який за посадою є заступником Міністра), підкреслимо, що останній та його заступники призначається на посаду і звільняється з посади Президентом РФ за поданням Міністра внутрішніх справ РФ. Водночас головнокомандуючий внутрішніми військами не тільки керує підпорядкованими органами управління і військами, їх оперативною, бойовою та мобілізаційною готовністю тощо, але й несе персональну відповідальність за виконання завдань, покладених на внутрішні війська [6].
У свою чергу, внутрішні війська Республіки Білорусь – державна воєнна організація, призначена для захисту життя, здоров’я, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства й держави, конституційного ладу, безпеки та суверенітету Республіки Білорусь від злочинних та інших протиправних посягань [7]. Щодо їх службово-бойової діяльності, то можна виокремити такі основні завдання: сприяння ОВС в охороні громадського порядку, забезпеченні громадської безпеки, режиму надзвичайного стану, воєнного стану; охорона виправних колоній, лікувальних виправних установ, лікувально-трудових профілакторіїв і здійснення спільно з їх адміністраціями нагляду за засудженими та особами, які поміщені в лікувально-трудові профілакторії; конвоювання й охорона засуджених і осіб, які поміщені під варту; участь у розшуку осіб, які втекли з-під охорони та нагляду з виправних установ, від військових караулів при конвоюванні; охорона особливо важливих державних об’єктів і спеціальних вантажів; знешкодження та знищення таких, що не розірвалися, авіаційних та інших боєприпасів у населених пунктах, проведення робіт з перевірки повідомлень про встановлення вибухових пристроїв, їх виявлення, знешкодження та знищення; участь у територіальній обороні.
При цьому застосування бойової і спеціальної техніки, що знаходиться на озброєнні внутрішніх військ, здійснюється виключно під час виконання службово-бойових завдань, а саме в таких випадках, як: звільнення заручників, захопленого залізничного рухомого складу, повітряного чи водного судна, спеціальних вантажів, бойової і спеціальної техніки та інших об’єктів; захист громадян від нападу, що загрожує їх життю чи здоров’ю, якщо припинити цей напад іншим способом не вдається можливим; забезпечення режиму надзвичайного стану, воєнного стану; відбиття групового або озброєного нападу, в тому числі з використанням транспортних засобів, на військові містечка, військові ешелони (транспорт), транспортні колони, охоронювані об’єкти, спеціальні вантажі, жилі приміщення громадян, приміщення, що займають державні органи та інші організації; придушення опору озброєних осіб, що відмовляються виконувати законні вимоги військовослужбовців внутрішніх військ або працівників міліції про припинення протиправних дій і здачу зброї, боєприпасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв і бойової техніки тощо [7].
На відміну від інших країн пострадянського простору, внутрішні війська Республіки Казахстан входять в єдину систему ОВС Республіки (курсив наш С. Б., Д. С.) і призначені для забезпечення безпеки особистості, суспільства й держави, захисту прав і свобод людини та громадянина від злочинних та інших протиправних посягань [8]. Їх завданнями є: охорона важливих державних об’єктів і спеціальних вантажів при перевезенні; охорона виправних установ, за винятком призначених для відбування покарання засуджених жінок, неповнолітніх, тюрем і слідчих ізоляторів; конвоювання засуджених і осіб, поміщених під варту; участь спільно з ОВС в охороні громадського порядку, припиненні масових і групових порушень громадського порядку, забезпеченні громадської безпеки та правового режиму надзвичайного стану, правового режиму антитерористичної операції, участь у проведенні антитерористичної операції і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (стихійних лих, масштабних аварій і катастроф); виконання окремих завдань у системі територіальної оборони Республіки у воєнний час; боротьба з незаконними збройними формуваннями; припинення особливо небезпечних правопорушень, диверсій, актів тероризму, збройних зіткнень та ін.
Внутрішні війська Республіки Вірменія також входять до системи республіканського виконавчого ОВС та призначені захищати права і свободи людини від злочинних та інших протиправних посягань, забезпечувати безпеку суспільства й держави. До їх завдань віднесені: участь у забезпеченні охорони громадського порядку та громадської безпеки; охорона спеціальних та особливо важливих об’єктів і спеціальних вантажів; охорона виправно-трудових установ, конвоювання засуджених, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, та осіб, які поміщені під варту; участь в обороні Республіки [9].
Внутрішні війська МВС Киргизької Республіки призначені виконувати службово-бойові завдання з охорони ввірених їм об’єктів, захищати інтереси особистості, суспільства і держави, конституційні права і свободи громадян від злочинних та інших протиправних посягань. З цією метою вони виконують такі завдання, як: охорона важливих державних об’єктів і спеціальних вантажів; охорона виправно-трудових установ, конвоювання засуджених та осіб, які перебувають від вартою; сприяння ОВС з охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки та правового режиму надзвичайного стану; участь у територіальній обороні Республіки [10]. Враховуючи важливість і значущість ролі внутрішніх військ у секторі національної безпеки й оборони, міністр внутрішніх справ спільно з командувачем внутрішніми військами особисто визначає обсяг службово-бойових завдань військових частин (підрозділів) з урахуванням вимог Статуту бойової служби.
Узагальнюючи викладене вище, зазначимо, що всі нормативні бази країн-учасниць СНД, які регламентують діяльність внутрішніх військ, визначають їх завдання, права і обов’язки, порядок комплектування та проходження служби, мають певну специфіку, але переважна більшість службово-бойових завдань у них урегульована саме законодавчими актами, що свідчить про їх важливість і значущість для системи охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, зокрема захисту прав і свобод людини, законних інтересів суспільства й держави. Їх безсумнівними перевагами є законодавче врегулювання та визначення структури внутрішніх військ, повноважень і персональної відповідальності командуючого (головнокомандуючого) та органу військового управління внутрішніми військами, порядку та підстав застосування заходів фізичного примусу, спеціальних засобів, бойової і спеціальної техніки та зброї військовослужбовцями внутрішніх військ при виконанні службово-бойових завдань, гарантій їх особистої безпеки стосовно норм бланкетного характеру.
Література
1. Внутренние войска : Материал из Википедии – свободной энциклопедии [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://ru.wikipedia.org/wiki/Внутренние_войска. 2. Устав боевой службы внутренних войск : Извлечения для караулов и войсковых нарядов. – М. : МВД СССР, 1987. – 240 с.
3. О внутренних войсках Министерства внутренних дел Российской Федерации : Федеральный Закон Российской Федерации от 6 февраля 1997 г. № 27-ФЗ // Ведомости Федерального Собрания Российской Федерации. – 1997. – № 6. – Ст. 208.
4. Про розвідувальні органи України : Закон України від 22 берез. 2001 р. № 2331-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 19. – Ст. 94.
5. Орлов М. М. Концептуальні підходи до розроблення методики формування системи розвідки внутрішніх військ / М. М. Орлов, Р. О. Гончар // Честь і закон. – 2012. – № 1 (40). – С. 32–37.
6. Об утверждении Положения о Главном командовании внутренних войск Министерства внутренних дел Российской Федерации : Указ Президента Российской Федерации от 3 марта 1999 г. № 281. – М., 1999. – 10 с.
7. О внутренних войсках Министерства внутренних дел Республики Беларусь : Закон Республики Беларусь от 3 июня 1993 г. // Ведомости Верховного Совета Республики Беларусь. – 1993. – № 21. – Ст. 252.
8. О внутренних войсках Министерства внутренних дел Республики Казахстан : Закон Республики Казахстан от 23 июня 1992 г. // Ведомости Верховного Совета Казахстан. – 1992. – № 11–12. – Ст. 290.
9. О внутренних войсках : Закон Республики Армения от 17 ноября 1997 г. № ЗР-163 [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://ux.parliament.am/legislation.php?sel=show&ID=2054&lang=rus. 10. О внутренних войсках Министерства внутренних дел Кыргызской Республики : Закон Кыргызской Республики от 14 апреля 1994 г. № 1474-ХII // Ведомости Жогорку Кенеша Кыргызской Республики. – 1994. – № 6. – Ст. 184.
- учасник зараз на форумі
- учасник зовні форуму