Відправлено: 12.05.14 09:08. Заголовок: Карлаш Р.Ю., ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ

УДК 342.951:351.811

ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ

Карлаш Р.Ю.
(адвокат, м. Луганськ)

У роботі досліджено зміст законодавчих актів та юридичної літератури щодо визначення поняття безпеки дорожнього руху, уточнено його ознаки як складової громадської безпеки.
Ключові слова: дорожній рух, безпека дорожнього руху, громадська безпека.

В работе проведен анализ содержания законодательных актов и юридической литературы относительно определения понятия безопасности дорожного движения, уточнены его признаки как составляющей общественной безопасности.
Ключевые слова: дорожное движение, безопасность дорожного движения, общественная безопасность.

The work carried out an analysis of the content of legislation and legal literature of the definition of a road safety, refined its attributes as a part of public safety.
Keywords: road traffic, road safety, public safety.

Для сучасного суспільства дорожній рух давно став невід'ємною частиною життя. Транспортні засоби, дороги, різного роду дорожні споруди являють собою досягнення науково-технічного прогресу, а дорожній рух значною мірою визначає темпи економічного і соціального розвитку країни. В той же час, одним з першочергових завдань, що стоять перед Україною на етапі розбудови правової демократичної держави і становлення громадського суспільства, є створення, підтримка й охорона безпечних умов життя людини у всіх сферах її діяльності, в тому числі й у сфері функціонування автомобільного транспорту. Положеннями ст.3 Конституції України безпека людини визнана як найвища соціальна цінність. То ж забезпечення безпеки дорожнього руху – це істотна проблема, яка має значення передусім для безпеки кожної людини і громадської безпеки в цілому.
Враховуючи величезне соціальне значення безпеки дорожнього руху, вбачається за доцільне визначити її місце у загальній структурі громадської безпеки як об’єкта адміністративно-правової охорони. Для цього в першу чергу необхідно з’ясувати зміст зазначених категорій.
Незважаючи на те, що поняття безпеки дорожнього руху та громадської безпеки досить широко використовується суб'єктами правотворчості, нормативне їх визначення в українському законодавстві відсутнє. Така обставина значно ускладнює виділення істотних ознак вказаних об’єктів адміністративно-правової охорони, а це має негативне значення не тільки для теорії безпеки дорожнього руху, але й для практичної реалізації комплексних заходів, передбачених адміністративно-правовим режимом безпеки дорожнього руху.
Відсутність нормативного визначення таких важливих з точки зору адміністративно-правової охорони понять багато в чому є наслідком неоднозначного підходу до цієї проблеми з боку науковців, серед яких О.Г. Данільян; В.А. Ліпкан, Є.Б. Ольховський, М.І. Панов, В.П. Тихий та інші. Можна погодитися з російським вченим А.І. Стаховим, який стверджує про відсутність уніфікованого понятійного апарату, який дозволив би чітко визначити роль та місце безпеки у правовій системі [9, 78].
У багатьох запропонованих правознавцями дефініціях громадської безпеки зазначено, що вона становить собою складне структурне явище, яке охоплює різнобічні суспільні відносини, є гранично широкою за обсягом і глибокою за змістом категорією [5, 18; 6, 10]. Очевидно, це зумовлено тією обставиною, що в сутності будь-яка небезпека має суспільний характер, тобто так чи інакше припускає якусь загрозу для суспільства.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що поряд з категорією громадської безпеки у вітчизняному законодавстві найчастіше згадуються інші види безпеки. Наприклад, в нормах ст.ст. 16, 17, 107 Конституції України мова йде про національну, державну, економічну, інформаційну й екологічну безпеку. У юридичній літературі також вживаються поняття політичної, військової, демографічної безпеки тощо.
У теорії адміністративного права можна зустріти вказівку на однорідність зазначених видів безпеки. При цьому в якості їх родового поняття вченими пропонується використовувати термін “національна безпека”. Так, В.А. Ліпкан правильність такого рішення пояснює тим, що національна безпека – це інтегральна частина абсолютної безпеки [4, 163]. О.Г. Данільян розглядає національну безпеку як систему, що має свої підсистеми й елементи [2, 12]. Використовуючи такий підхід, В.Й. Развадовський до основних складових національної безпеки України відносить економічну, політичну, громадську, соціальну, військову, екологічну, епідемічну, технологічну та інформаційну [7, 51].
Про доцільність визначення громадської безпеки як елемента національної безпеки свідчить й те, що саме категорія національної безпеки має нормативне визначення, закріплене у положеннях ст.1 Закону України “Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003р. Так, національною безпекою український законодавець визнає захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам, тобто життєво важливим матеріальним, інтелектуальним і духовним цінностям українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальним потребам суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.
Виходячи зі змісту цього визначення, а також враховуючи положення ст.3 Закону України «Про основи національної безпеки України», згідно з якими суспільство є одним з об’єктів національної безпеки, висновок про певне збігання категорій національної та громадської безпеки вбачається справедливим.
Отже, громадська безпека пов’язана перш за все із захистом життєво важливих інтересів суспільства від реальних та потенційних загроз. Зрозуміло, що таких охоронюваних інтересів та відповідних загроз можна налічити досить багато. У зв'язку з цим при дослідженні феномена громадської безпеки вченими-правознавцями звичайно проводиться її структурування на підставі різноманітних ознак. Наприклад, як критерії класифікації елементів громадської безпеки використовуються сфера прояву та зміст небезпеки, джерела її виникнення, охоронювані об'єкти, масштаби та інші властивості. Так, за сферою прояву небезпеки деякі автори поряд з політичною, економічною, військовою, екологічною, технологічною безпекою й іншими складовими, виокремлюють у загальній структурі громадської безпеки транспортну безпеку та її елементи: безпеку дорожнього руху, безпеку морських і річкових перевезень, безпеку авіаційних перевезень, безпеку руху в сфері трубопровідного транспорту [7, 51].
З наведеної класифікації випливає, що безпека дорожнього руху визнається структурним елементом громадської безпеки, а забезпечення безпеки дорожнього руху є складовою частиною більш загальної проблеми громадської безпеки. Але ж для виділення безпеки дорожнього руху як елемента громадської безпеки необхідно уточнити її власні ознаки.
Що стосується змісту безпеки дорожнього руху, то це поняття, як зазначалося, не має нормативного визначення у вітчизняному законодавстві. Більш того, визначення безпеки дорожнього руху є предметом дискусії представників різних галузей знань. У зв'язку з цим склалося два основних підходи до визначення безпеки дорожнього руху, що виходячи з назви відповідної галузі знань можна позначити як технічний і соціальний. Якщо перший підхід базується на розумінні дорожнього руху як процесу фізичного переміщення транспортних засобів, то другий передбачає розгляд дорожнього руху як сукупності суспільних відносин.
Аналіз сучасної юридичної літератури, що містить теоретичні наробітки в частині визначення безпеки дорожнього руху, свідчить про відсутність навіть серед дослідників в області адміністративного права єдності думок з цього питання, у тому числі щодо розуміння власне дорожнього руху.
Поняття дорожнього руху було вперше офіційно закріплене в Конвенції про дорожній рух, прийнятої під егідою ООН у 1949р., а пізніше – у Конвенції про дорожній рух, підписаної в 1968 р. у Відні (Австрія), що стала частиною вітчизняного законодавства. Незважаючи на необхідність створення єдиної термінології, зазначений міжнародний нормативно-правовий документ не містив визначення ні самого дорожнього руху, ні його безпеки.
На даний момент правознавцями зроблено велику кількість спроб визначити, що саме входить до змісту дорожнього руху. Так, О.Ю. Салманова дотримується точки зору, що дорожній рух – це нормативно врегульована діяльність, у результаті якої здійснюється просторове переміщення людей і вантажів дорогами за допомогою транспортних засобів або без них [8, 17]; на думку ж С.М. Гусарова, дорожній рух є окремою сферою суспільних відносин, що виникають із приводу задоволення соціальних і виробничих інтересів як самого суспільства, так і його членів [1, 14]. Як видно, зазначені автори використовують при визначенні дорожнього руху соціальний підхід.
Але слід зазначити обмеженість цього способу, яка полягає у фактичному зведенні сутності дорожнього руху до деякої сукупності суспільних відносин. Навпаки, саме фізичне переміщення людей і вантажів по дорогах визначає сферу таких відносин. І якщо розглядати дорожній рух лише як процес просторового переміщення, то це не буде означати, що він не є сферою суспільних відносин.
Отже, вбачається за доцільне визначити дорожній рух як переміщення транспортних засобів, пішоходів та інших учасників у межах автомобільних доріг. Відповідно, безпека дорожнього руху має означати безпеку такого переміщення. У свою чергу, найбільш загальною дефініцією безпеки є стан захищеності суспільства від загрози заподіяння шкоди. Очевидно, що таку загрозу містять в першу чергу транспортні засоби, на які поширюється правовий режим джерел підвищеної небезпеки.
Законодавчо закріпленою формою прояву шкоди у сфері дорожнього руху є дорожньо-транспортна пригода (ДТП). Нормативне визначення цього поняття, що міститься у діючих Правилах дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306, передбачає в якості істотних ознак ДТП заподіяння матеріального збитку, поранення чи загибель людей під час руху транспортного засобу. Таким чином, безпекою дорожнього руху є стан захищеності суспільства від поранення чи загибелі людей та матеріального збитку під час руху транспортного засобу.
Але ж реально небезпеку в умовах дорожнього руху можуть нести й інші технічні засоби переміщення та гужовий транспорт, які не підпадають під ознаки транспортних засобів, а тому не вважаються джерелами підвищеної небезпеки. Тому було б точнішим визначити безпеку дорожнього руху як стан захищеності суспільства від поранення чи загибелі людей та матеріального збитку внаслідок переміщення транспортних засобів, пішоходів та інших учасників у межах автомобільних доріг. Крім того, враховуючи, що безпеці дорожнього руху можуть загрожувати не тільки джерела підвищеної небезпеки, справедливо стверджувати, що й громадська безпека не обмежується лише сферою поводження з джерелами підвищеної небезпеки. Це додатково підтверджує правильність точки зору сучасних дослідників проблем громадської безпеки [3, 78], що в свою чергу свідчить про системність проведеного дослідження.
З вищенаведеного визначення випливає, що безпека дорожнього руху як елемент громадської безпеки має виділятися одночасно за декількома ознаками: за видом джерела небезпеки, яким є транспортні засоби та деякі інші засоби переміщення; станом переміщення цього джерела; розташуванням джерела небезпеки на автомобільній дорозі. Саме ці ознаки дозволяють виокремити безпеку дорожнього руху у структурі громадської безпеки та забезпечити її відповідними засобами адміністративно-правової охорони.
Розглянувши поняття безпеки дорожнього руху як складової громадської безпеки, стає можливим зробити деякі висновки. Так, сама по собі відсутність нормативних визначень безпеки дорожнього руху та громадської безпеки є істотним недоліком правового регулювання суспільних відносин у цих сферах, оскільки створення відповідних адміністративно-правових режимів безпеки потребує узгодження та систематизації національного законодавства, що у свою чергу вимагає застосування єдиного, уніфікованого понятійного апарату. Для розроблення такого апарату, бачиться доцільним проводити кожне дослідження питань забезпечення безпеки будь-якої сфери у комплексі з аналізом сутності більш загального об’єкта правової охорони, яким є громадська безпека. Це дозволить реалізувати системний підхід у таких дослідженнях і буде сприяти встановленню ефективного адміністративно-правового режиму громадської безпеки.

Література

1. Гусаров С.М. Адміністративно-правові засади управлінської діяльності державної автомобільної інспекції України щодо забезпечення безпеки дорожнього руху: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.07/ Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2002. – 185с.
2. Данільян О.Г. Національна безпека України: сутність, структура та напрямки реалізації/ О.Г. Данільян, О.П. Дзьобань, М.І. Панов. – Х.: Фолио, 2002. – 285c.
3. Іваненко І.В. Громадська безпека як елемент системи національної безпеки України// Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2004. – №1. – С.78-81.
4. Ліпкан В.А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України. – К.: Текст, 2003. – 599c.
5. Ольховський Є.Б. Адміністративно-правові засоби забезпечення громадської безпеки: Дис... канд.. юрид наук: 12.00.07/ Національна юридична академія України ім.. Я. Мудрого. – Х., 2004. – 200c.
6. Панов М.І., Тихий В.П. Безпека як фундаментальна категорія в методології правознавства (до постановки проблеми)// Вісник Академії правових наук України. –2000. – № 3 (22). – С.10-16.
7. Развадовський В.Й. Адміністративно-правове регулювання правовідносин у транспортній сфері України: монографія/ НУВС МВС України. – Х.: НУВС, 2004. – 284c.
8. Салманова О.Ю. Адміністративно-правові засоби забезпечення міліцією безпеки дорожнього руху: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2002. – 231с.
9. Стахов А.И. Безопасность как категория административного права// Вестник Московского университета МВД России. – 2006. – №3. – С.78-80.