Відправлено: 12.05.14 10:33. Заголовок: Ткаленко О.М., СТАН НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї ЩОДО ДІТЕЙ

УДК 342.951

СТАН НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї ЩОДО ДІТЕЙ

Ткаленко О.М.,
Одеський державний університет внутрішніх справ

Анотація
Стаття присвячена дослідженню стану нормативно-правового забезпечення попередження насильства в сім’ї щодо дітей. В результаті аналізу міжнародного та національного законодавства у сфері попередження насильства в сім’ї щодо дітей виявлено ряд його недоліків та запропоновано шляхи їх усунення.
Ключові слова: діти, насильство в сім’ї, нормативно-правове забезпечення.

Аннотация
Статья посвящена исследованию состояния нормативно-правового обеспечения предупреждения насилия в семье в отношении детей. В результате анализа международного и национального законодательства в сфере предупреждения насилия в семье в отношении детей выявлен ряд его недостатков и предложены пути их устранения.
Ключевые слова: дети, насилие в семье, нормативно-правовое обеспечение.

Summary
The article investigates the state of the regulatory framework of the prevention of domestic violence against children. An analysis of international and national legislation of prevention of domestic violence against children revealed some of its shortcomings and suggest ways to address them.
Keywords: children, domestic violence, regulatory support.

Діти є вразливою категорією населення і потребують особливого захисту з боку держави, в тому числі і від членів власної родини, які вчиняють щодо них насильство. Міжнародна спільнота вже досить тривалий час намагається виробити ефективні засоби протидії насильству в сім’ї, одним із яких є розробка та прийняття відповідного нормативно-правового забезпечення.
Взагалі нормативно-правове забезпечення попередження насильства в сім’ї щодо дітей складається з міжнародних та національних нормативно-правових актів.
До міжнародних актів перш за все можна віднести Загальну декларацію прав людини, в якій зазначається, що кожна людина повинна мати всі права без будь-якої різниці (ст. 2), а також що ніхто не повинен бути підданий тортурам та жорсткому, нелюдському чи принижуючому його гідність поводженню та покаранню (ст. 5) [1]. Свобода від катувань гарантована також Конвенцією ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдяних та принижуючих гідність видів поводження та покарання. Важливо, що Конвенція не обмежує визначення “катування” лише діями державних посадових осіб, а включає також дії, які були вчинені “за підбурюванням чи з мовчазної згоди державних посадових осіб, які виступають в офіційній якості” (п.1 ст. 1) [2]. Прикладом ситуації, коли за мовчазної згоди державних посадових осіб в Україні може бути порушена заборона на катування, є фізичне покарання дитини, за яке в нашій державі хоча і передбачена відповідальність, але дана норма не реалізується на практиці, оскільки суспільство доволі позитивно сприймає фізичне покарання дитини як один з методів її виховання [3, с.38].
Згідно із положеннями Конвенції ООН про права дитини держави повинні прийняти всі необхідні заходи з метою “захисту дитини від усіх форм фізичного чи психологічного насильства, образи чи зловживання, відсутності турботи чи недбалого ставлення, грубого звернення чи експлуатації, включаючи сексуальне зловживання” з боку батьків, законного опікуна чи іншої особи, яка наглядає за дитиною (п.1 ст. 19) [4]. Взагалі заборону на фізичні покарання дітей вдома ввело вже 16 країн-членів Європейського Союзу. Однак, влада Великобританії в жовтні 2007 року відхилила законопроект, який був спрямований на заборону фізичного покарання дітей батьками в сім’ї. Вони обмежились вимогою, щоб після фізичних покарань у дітей не залишалось ссадин та синців. На наш погляд, така позиція Великобританії є зрозумілою, адже в даному випадку законодавець розуміє, що прийняття норми права, яка суперечить моральним засадам суспільства, призведе до неможливості забезпечення її виконання. Не можна правовим шляхом примусово насаджувати суспільству, яке традиційно доволі позитивно сприймає можливість застосування фізичного покарання батьками дітей, заборону на такі дії. Англійські законодавці розподіляють тілесні покарання на „помірні тілесні покарання”, які здійснюються в межах розумного покарання, та „знущання”. Батьки можуть бути притягнені до відповідальності лише якщо у дітей після фізичного покарання залишаються сліди на тілі [5].
Крім вище зазначених документів, до міжнародного законодавства щодо протидії насильству в сім’ї щодо дітей можна віднести: Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права; Декларацію про ліквідацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок; Конвенцію про згоду на вступ до шлюбу, мінімальний шлюбний вік та реєстрацію шлюбу; Конвенцію про охорону материнства, Конвенцію Ради Європи Про попередження та боротьбу із насильством щодо жінок та домашнім насильством та інші.
Національне законодавство з попередження насильства в сім’ї щодо дітей в Україні складається з Конституції України, Закону України “Про попередження насильства в сім’ї” та інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо попередження та протидії насильству в сім’ї. Заборона будь-яких видів експлуатації дитини, фізичних покарань та покарань, які принижують гідність дитини, з боку батьків або осіб, які їх замінюють, міститься також в Сімейному кодексі України. На нашу думку, необхідно звернути увагу на один із недоліків у сімейному законодавстві. Так, відповідно до положень Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини [6]. Однак, протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини один із подружжя може вчиняти протиправну поведінку, яка не міститиме ознак злочину, але міститиме ознаки адміністративного правопорушення і буде підпадати під категорію “насильство в сім’ї”. Проте в даному випадку позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений. Зрозуміло, що законодавець в даному випадку намагався захистити жінку з новонародженою дитиною, проте не врахував, що діти щасливі тоді, коли щасливі їх батьки, навіть якщо вони щасливі окремо один від одного.
Крім того, на сьогодні на національному рівні прийнято ряд нормативно-правових актів у галузі охорони дитинства, зокрема Закон України “Про охорону дитинства”, який гарантує захист дітей від будь-якого насильства. В розвиток положень цих актів та з метою розвитку правового захисту дітей прийнято низку підзаконних нормативно-правових актів. Так, у січні 2004 року затверджено Порядок розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення, в якому визначено механізм взаємодії структурних підрозділів уповноважених міністерств у попередженні жорстокого поводження з дітьми, фізичного, сексуального, психологічного, соціального насильства та наданні невідкладної допомоги дітям, які стали жертвою жорстокого поводження [7].
Важливим етапом у реалізації принципів, закладених у Законі України «Про попередження насильства в сім’ї», стало прийняття у квітні 2003 року Кабінетом Міністрів України Постанови № 616 “Про затвердження порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу”, яка визначає механізм прийняття, обліку і розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї місцевими органами у справах сім’ї, молоді та спорту та органами внутрішніх справ [8].
Крім того, у вересні 2009 року була затверджена Інструкція щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім'ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та відповідних підрозділів органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї, якою визначений порядок здійснення системи заходів з попередження насильства в сім’ї органами та установами, які уповноважені здійснювати таке попередження, та механізм їх взаємодії [9]. Іншим нормативно-правовим актом затверджено Порядок взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинились у складних життєвих обставинах[10].
Слід зазначити, що певні проблеми системі попередження насильства в сім’ї створює недостатньо чітка визначеність із суб’єктом, який координує діяльність щодо попередження насильства в сім’ї щодо дітей. Так, як зазначалось вище, існують два нормативно-правових акти, що регламентують порядок реагування на випадки насильства в сім’ї щодо дітей (адже поняття «жорстоке поводження з дітьми» попадає під категорію «насильство в сім’ї»), які не врегульовані між собою, що часто призводить до того, що уповноважені суб’єкти попередження такого насильства перекладають відповідальність один на одного в такому випадку. Те ж саме стосується і урегульованості порядку взаємодії при вчиненні «насильства в сім’ї» і при виявленні «сімей, які знаходяться у складних життєвих обставинах», особливо з огляду на те, що вказані обставини також є спорідненими між собою. Отже, на наш погляд, на основі діючих нормативно-правових актів у споріднених сферах необхідно розробити та прийняти один універсальний.
Комплексний характер попередження насильства в сім’ї знайшов відображення також у Концепції Державної цільової соціальної програми підтримки сім’ї до 2016 р. [11]. Згідно із цією Концепцією, одним із напрямів виконання Програми є формування у молоді свідомого ставлення до шлюбу, народження бажаних дітей, запобігання вилученню дітей із сім’ї тощо.
Слід зазначити, що у березні 2012 року було розроблено законопроект «Про запобігання та протидію насильству в сім’ї», який потребує ще певного доопрацювання, проте має ряд досить позитивних новел у сфері попередження насильства в сім’ї. Метою і завданням цього законопроекту є удосконалення чинного законодавства України з питань попередження насильства в сім’ї, зокрема щодо розширення кола осіб, на яких розповсюджується дія Закону.
На наш погляд, що стосується попередження насильства в сім’ї щодо дітей наразі гостро стоїть питання щодо розширення кола осіб, на яких розповсюджується дія Закону. По-перше, доволі часто насильство щодо дітей вчиняють особи, які є родичами дітей, однак не проживають разом з ними (бабусі, дідусі, тітки, дядьки та ін.), а отже не є членами сім’ї в розумінні діючої редакції Закону України «Про попередження насильства в сім’ї». По-друге, на теперішній час особи старше 18 років (які все ж таки все ще є дітьми для власних батьків в соціальному аспекті) в правовому полі не є дітьми для своїх батьків, якщо проживають окремо. Проте не слід виключати можливість вчинення і в даному віці насильства з боку батьків щодо власних дітей.
Крім вищевказаних нормативно-правових актів, які регулюють попередження насильства в сім’ї щодо дітей на національному рівні, необхідно згадати і нормативно-правові акти, які передбачають відповідальність за вчинення насильства в сім’ї, зокрема Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Цивільний кодекс України тощо. Важливо розуміти та пам’ятати, що притягнення до відповідальності особи, яка вчинила насильство в сім’ї, попереджує вчинення насильства в сім’ї у подальшому з боку винної особи, а також з боку інших осіб.
Як зазначають окремі науковці, на жаль, “сьогодні можна констатувати деяку декларативність законодавства, що забезпечує захист дітей від насильства” [12, с.48]. Вони пов’язують таку ситуацію з недосконалістю самих норм та відсутністю дієвих механізмів реалізації нормативних вимог. Крім того, доводиться визнавати, що багатьом дітям не вдається повідомити про насильство, яке вони зазнають в сім’ї. Тому в усіх містах має бути розповсюджена інформація про Національну дитячу гарячу лінію України. Необхідно пам’ятати, що попередження насильства в сім’ї щодо дітей є основою профілактики вчинення ними в майбутньому правопорушень, зокрема, насильства у власній сім’ї.
Аналіз діючого законодавства дозволив зробити висновок про те, що чинна нормативно-правова база України щодо попередження насильства в сім’ї щодо дітей потребує вдосконалення. Однак на заваді ефективному попередженню насильства в сім’ї стоїть не лише недосконалість норм права, а й відсутність належної їх реалізації. Отже, проблема насильства в сім’ї щодо дітей є актуальною, носить комплексний характер та потребує подальшого детального дослідження.
Література
1. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015.
2. Конвенция против пыток и других жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения и наказания // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА • М, 1999. - 784 с. – С. 180-190.
3. Волощук А.М., Ярмакі Х.П., Ковальова О.В. Діяльність служби дільничних інспекторів міліції щодо попередження насильства в сім’ї: Монографія, Одеса: ОДУВС, 2013. – 217 с.
4. Конвенция ООН про права ребенка // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА • М, 1999. – 784 с. – С. 242-257.
5. Приходько О. Покарання за... покарання (за матеріалами зарубіжної преси). – Дзеркало тижня, № 49 (524) субота, 4–10 грудня 2004 р.
6. Сімейний кодекс України. Коментар основних положень / Упоряд. М.І. Хавронюк. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 128 с.
7. Порядок розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення, затверджений спільним наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти та науки України, Міністерства охорони здоров’я України № 5/34/24/11 від 16.01.2004р. // Офіційний вісник України. – 2004. - №4. – Т.2. – Ст. 202.
8. Постанова Кабінету міністрів України “Про затвердження порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї” №616 від 26 квітня 2003 року // Офіційний вісник України. - №18-19. – 2003. – Ст. 829.
9. Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Інструкції щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім'ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та відповідних підрозділів органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї» від 07.09.2009 №3131/386 // Офіційний вісник України. - 2009. - №79. – Ст. 2695.
10. Наказ Мінсім'ямолодьспорту, МОЗ, МОН, Мінпраці, Мінтрансзв'язку, МВС та Державного департаменту України з питань виконання покарань від 14.06.2006 № 1983/388/452/221/556/596/106 "Про затвердження Порядку взаємодії суб'єктів соціальної роботи з сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0824-06.
11. Розпорядження Кабінету міністрів України «Про схвалення Концепції Державної цільової соціальної програми підтримки сім’ї до 2016 року» № 325 від 31 травня 2012 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/325-2012-%D1%80.
12. Правовий та соціальний захист неповнолітніх від насильства в сім’ї: Методичний посібник для працівників правоохоронних органів. – X.: Курсор, 2006. – 128 с.