Відправлено: 15.05.14 06:07. Заголовок: Шруб І.В., ВІКОВИЙ ЦЕНЗ ДЛЯ КАНДИДАТІВ НА ПОСАДУ СУДДІ: ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ

УДК:342.31

ВІКОВИЙ ЦЕНЗ ДЛЯ КАНДИДАТІВ НА ПОСАДУ СУДДІ: ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Шруб І.В., к.ю.н.
Національна академія внутрішніх справ

Анотація. На основі аналізу наукової літератури, чинного законодавства, міжнародних нормативно-правових актів, та практичної діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, виявляються недоліки та прогалини в нормативно-правовому регулюванні вікових обмежень на зайняття суддівських посад, обґрунтовуються шляхи їх усунення, а також формулюються конкретні пропозиції про внесення змін до чинного законодавства.
Ключові слова: віковий ценз, граничний вік, життєвий досвід, кандидат на посаду судді, мінімальний вік, суддя.

Аннотация. На основе анализа научной литературы, действующего законодательства, международных нормативно-правовых актов, и практической деятельности Высшей квалификационной комиссии судей Украины, выявляются недостатки и пробелы в нормативно-правовом урегулировании возрастных ограничений на занятие судейских должностей, обосновываются пути их устранения, а также формулируются конкретные предложения о внесении изменений в действующее законодательство.
Ключевые слова: возрастной ценз, предельный возраст, жизненный опыт, кандидат на должность судьи, минимальный возраст, судья.

Abstract. Based on the analysis of scientific literature, current legislation and international legal acts and practice of the High Qualifications Commission of Judges of Ukraine, identify weaknesses and gaps in the legal regulation age limits for taking judicial positions, justified workarounds, and formulate concrete proposals amending the existing legislation.
Keywords: age limit, age limit, experience, judicial candidates, the minimum age of the judge.

Виклад основного матеріалу. Вікове обмеження на зайняття певної посади або здійснення певного виду діяльності в науковій літературі іменується «віковим цензом». Необхідність його встановлення для суддів обумовлена, передусім тим, що відправлення правосуддя – це не лише високоінтелектуальна діяльність, але й досить відповідальна робота, яка крім високого рівня освіти й тривалого професійного стажу, вимагає ще й достатнього індивідуального життєвого досвіду.

На сьогодні, згідно ч. 3 ст. 127 Конституції, «на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років …» [1]. На перший погляд – це досить проста й лаконічна норма. Однак її застосування на практиці породжує численні дискусії.

По-перше, останніми роками науковці та практичні працівники все частіше висловлюються за необхідність підвищення вікового цензу для суддів. При цьому одні з них вважають найбільш оптимальним досягнення 27 років [2]; другі – 29 [3], треті – 30 [4, 5, 6], четверті – 30-35 [7, 8]. Основні аргументи, якими вони оперують, можна звести до наступних положень: 1) особа, яка претендує на зайняття посади судді, повинна мати достатній життєвий досвід, щоб розв’язувати складні судові спори; 2) 25-річний вік не дозволяє особі отримати належної юридичної практики, стажу роботи, а також необхідних практичних навиків у вирішенні різного роду правових конфліктів; 3) молодий суддя легше піддається впливу, ніж більш зрілі судді; 4) пропозиції авторів деяких законопроектів щодо підвищення віку для кандидатів на посаду судді отримали схвальні відгуки від експертів Венеціанської комісії; 5) в багатьох зарубіжних країнах встановлено значно вищий віковий ценз для суддів (Франції – це 40 років, в Німеччині – 35).

Противники підвищення мінімального віку для претендентів у судді наводять свої контраргументи: 1) на сьогодні не доведено, що суддя у віці 25-27 років працює менш якісно чи допускає більше помилок, ніж його старші колеги; 2) у 30-35 років не кожен висококваліфікований юрист захоче віддати перевагу посаді судді, оскільки до цього часу його знатимуть і поважатимуть у юридичних колах [9]; 3) у разі суттєвого підвищення мінімального віку для суддів місцеві суди можуть стати місцем праці невдах з дипломом юриста або осіб, бажаючих займатися корупційними діяннями; 4) підвищуючи мінімальний вік, держава втратить багатьох молодих амбітних професіоналів, які могли б успішно працювати на посаді судді [10]; 5) як показує історичний досвід, і в царській Росії, і в СРСР віковий ценз для претендентів на посаду судді не перевищував 25 років.

Як бачимо, і в першому, і в другому випадку наводяться досить серйозні аргументи. Однак, враховуючи специфіку судової діяльності (особливо, специфіку адміністративного та господарського судочинства) та ступінь складності судових справ, ми схиляємось на бік тих науковців, які виступають за підвищення мінімального віку для кандидатів на посаду судді. У даному аспекті досить влучними є слова Голови ВРЮ Володимира Колесніченка, який в одному із своїх інтерв’ю зауважив: «під час формування судів адміністративної юрисдикції передбачалося, що працюватимуть у них досвідчені, авторитетні судді …. Спочатку так і було, але з часом ми побачили, як суддівські посади в адмінсудах стали обіймати молоді й недосвідчені судді … 25-річні «дівчатка і хлопчики», практично зі студентської лави почали вирішувати долю держави, і не у найкращий спосіб» [5]. Частково ця ситуація може бути пояснена невисоким рівнем престижності суддівської професії, що є одним із основних аргументів противників підвищення вікового цензу для суддів. Однак, на нашу думку, дана проблема може бути успішно подолана за умови збільшення фінансування та забезпечення належних умов діяльності представників Феміди. Необхідно створити конкуренцію між претендентами на посаду судді, щоб всі вважали її верхівкою кар’єри юриста. Тим більше, що на сьогодні в Україні готується достатньо правників і проблем з наявністю фахівців цієї професії бути не повинно.

Отже, вище було доведено, що розгляд і вирішення правових конфліктів передбачає велику відповідальність, а тому може бути довірено лише особі, яка має значний життєвий досвід, соціально та морально зріла, а також стійка до різних негативних впливів. Рідко коли всі ці якості притаманні 25-річним кандидатам на посаду судді. Саме тому, ми вважаємо за необхідне підвищити мінімальний вік для зайняття суддівської посади до 30 років. З цією метою необхідно внести відповідні зміни до Конституції та Закону «Про судоустрій і статус суддів».

Зокрема, ч. 3 ст. 127 Конституції викласти в такій редакції: «На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший тридцяти років, …», а ч. 1 ст. 64 Закону – в такій редакції: «1. На посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший тридцяти років, …». На нашу думку, запропоновані зміни є досить раціональними: з одного боку, вони гарантуватимуть заміщення судових посад особами з достатнім рівнем професійної підготовки, значним життєвим досвідом, спеціальними знаннями, вміннями та навичками. З іншого боку, дозволять суддям довгий час працювати у судовій системі з максимальною ефективністю.

По-друге, все більше науковців звертають увагу на такий недолік чинного законодавства, як відсутність у ньому згадки про граничний вік кандидатів у судді [11, с. 15; 12, с. 101]. На нашу думку, з урахуванням специфіки судової діяльності, це зауваження є досить слушним. Як уже було доведено вище, претендент на зайняття посади судді має бути достатньо зрілою людиною, яка зробила свідомий вибір. Однак, при цьому, він не повинен бути занадто старим, оскільки суддівська діяльність вимагає максимальної самовіддачі та високої енергійності.

Відразу ж зауважимо, що практика обмеження доступу до суддівських посад для осіб, які досягли певного віку, є досить поширеною в законодавстві зарубіжних країн. Так, наприклад, У Франції претендувати на суддівську посаду може особа не старша 27 років, в Італії – 30 років; в Англії – 60 років [12, с. 108]. Більше того, така практика цілком узгоджується із нормами міжнародного права. Зокрема, Рекомендація 1980 р. № 162 Міжнародної організації праці щодо літніх працівників допускає у виняткових випадках встановлення вікових обмежень для працівників з огляду на особливі вимоги, умови або правила для деяких видів роботи (параграф 5). Такого ж висновку дійшов і КСУ, який у своєму рішенні від 07.07.2004 р. № 14 зазначив: «Конституційний принцип рівності не виключає можливості законодавця при регулюванні трудових відносин встановлювати певні відмінності у правовому статусі осіб, … у тому числі вводити особливі правила, що стосуються підстав і умов заміщення окремих посад, якщо цього вимагає характер професійної діяльності».

До-речі, з урахуванням специфічного характеру діяльності, чинне законодавство на сьогодні вже містить граничні вікові обмеження на зайняття посад для деяких категорій державних службовців, наприклад, для працівників правоохоронних органів, військовослужбовців, працівників, які перебувають на службі в органах місцевого самоврядування, а також, що особливо важливо, для членів ВРЮ (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Вищу раду юстиції» [13]).

Таким чином, все вище викладене свідчить на користь доцільності законодавчого закріплення граничного віку для кандидатів на посаду судді. При цьому, на нашу думку, максимально допустимим для претендентів на такі посади є досягнення 50-річного віку. З одного боку, в такому віці особа ще здатна ефективно працювати у судовій системі тривалий час, а за іншого боку, такі вікові обмеження суттєво не обмежать залучення до суддівської діяльності висококваліфікованих і досвідчених юристів.

З метою втілення в життя зроблених нами висновків, пропонуємо внести наступні зміни до чинного законодавства: ч. 3 ст. 127 Конституції викласти в такій редакції: «На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший тридцяти і не старший п’ятдесяти років, …», а ч. 1 ст. 64 Закону – в такій редакції: «1. На посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший тридцяти і не старший п’ятдесяти років, …».

Аналізуючи віковий ценз для кандидатів на посаду судді варто бодай коротко зупинитись на поясненні деяких процедурних питань, які виникають під час практичного застосування правових норм, що його встановлюють. Передусім, виникає питання: на який момент кандидат на посаду судді має досягнути 25-річного віку? Як випливає з дослівного аналізу ч. 3 ст. 127 Конституції, таким моментом є внесення рекомендації про його призначення кваліфікаційною комісією суддів [1]. У зв’язку з цим, слід вважати неправомірною практику деяких працівників Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, які відмовляються прийняти від осіб, що виявили бажання стати суддею, відповідної заяви та документів лише на підставі недосягнення ними відповідного віку. Адже, згідно ст. 66 Закону «Про судоустрій і статус суддів», між зазначеними стадіями процедури призначення судді існує значний часовий проміжок, що пов'язаний із проведенням спеціальної перевірки, складанням іспиту, проходженням спеціальної підготовки, складанням кваліфікаційного іспиту тощо [14]. З аналогічних міркувань вважаємо такою, що суперечить Конституції та обмежує право доступу громадян до зайняття судових посад, і ч. 4 ст. 68 Закону, згідно якої до складання іспиту допускаються лише особи, які відповідають установленим вимогам до кандидата на посаду судді (в тому числі, як видається, і досягнення 25-річного віку) [14]. Аби уникнути плутанини та суперечностей, пропонуємо внести зміни до ч. 4 ст. 68 Закону, виклавши її в такій редакції: «4. Особи, які отримали позитивний висновок за результатами спеціальної перевірки, допускаються до складення іспиту».

Сподіваємось, що запропоновані нами зміни до чинного законодавства позитивно вплинуть на практику професійного відбору суддів і допоможуть укомплектувати судові органи лише висококваліфікованими, досвідченими та життєво зрілими спеціалістами.

Література

1. Конституція України : Закон від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141.
2. Про внесення змін до Конституції України : Проект Закону України від 31.03.2009 р. № 4290. Суб'єкт законодавчої ініціативи : Президент України; Автор законодавчої ініціативи: В.А. Ющенко : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2009_03_31.
3. Оніщук М. Конституційна модернізація: прогрес чи стагнація? / М. Оніщук // Дзеркало тижня 2012-07-09 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/POLITICS/konstitutsiyna_modernizatsiya.
4. Банченко І. В. Робочий семінар на тему: «Практичні аспекти дисциплінарної відповідальності судді» / І.В. Банченко, Л.Б. Пантелейчук // Вісник Вищої ради юстиції. – 2011. – № 4 (8). – С. 166-173.
5. Колесніченко проти того, щоб суддями були 25-річні «хлопчики і дівчатка» // Gazeta.ua. 25.03.2010 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gazeta.ua/articles/politics/_kolesnichenko-proti
6. Резолюція конференції «Стан та перспективи розвитку правосуддя в Україні», що відбулася 27 лютого 2009 року в м. Києві // Вісник Центру суддівських студій. – 2009. – № 12. – С. 28-31.
7. Кулагіна Т. Інтерв’ю із радником голови ВРЮ Юрієм Полтавцем // Закон і Бізнес. – № 34-35. – 24.08.2011.-02.09.2011.
8. Гайдіна Ю. Знаючи минуле кандидата, ми можемо прогнозувати, чого слід очікувати від нього в майбутньому / Ю. Гайдіна // Закон і бізнес. – № 45 (1084). - 10.11.2012.-16.11.2012.
9. Закаблук М. Незалежність не існуватиме без відповідальності. Інтервю з головою Вищої кваліфікаційної комісії суддів В. Бойком // Закон і Бізнес. – № 21. – 22.05.2010.
10. Коліушко І. Судова влада у фокусі конституційної реформи / І. Коліушко, Р. Куйбіда, Т. Руда : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravo.org.ua/?w=r&i=58&d=806
11. Вибори суддів у різних штатах США // Інформаційний вісник Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. – 2008. – № 1 (5). – С. 13-24.
12. Москвич Л. М. Організаційно-правові проблеми статусу суддів: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.10 / Москвич Лідія Миколаївна. – Х. : Національна юридична академія ім. Я.Мудрого.– 2003. – 224 с.
13. Про Вищу раду юстиції : Закон України від 15.01.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 25. – Ст. 146.
14. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 07.07.2010 р.//Відомості Верховної Ради України.–2010.–№ 41-42,№ 43,№ 44-45. – Ст. 529.