До питання про систему суб’єктів контролю у сфері ліцензійної діяльності Асланова А.Г., студентка, ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка
Держава в особі своїх органів виступає суб’єктом контролю. Органи законодавчої і виконавчої влади наділені визначеними контрольними повноваженнями. Конституція України закріплює контроль як одну з основних функцій законодавчої влади.
Щодо суб’єктів контролю у сфері контрою ліцензійної діяльності слід зазначити, що вони перебувають в стадії становлення.
При побудуванні організаційно-правової моделі системи контрольних органів можливі різні підходи вирішення цих питань, що тягне використання відповідних конструкцій системи державного контролю.
Одним з найважливіших підходів може бути створення самостійної системи контрольних органів України, підпорядкованих одному органу, що має наявну чітку організаційну структуру. Однак для цього слід знайти місце цих органів в механізмі державної влади та співвідношення їх з органами законодавчої, виконавчої та судової влади. Окрім цього, потребує перегляду місце і роль вже діючих контрольних органів.
Загальну систему суб’єктів контролю у сфері ліцензійної діяльності можна розділити на три види за ознакою статусу суб’єкта контролю:
- органи державного контролю,
- органи громадського і недержавного контролю,
- органи контролю, що здійснюється міжнародними організаціями.
З них найбільш численну і важливу за значимістю складає перша група — органи державного контролю. До її складу належать Державна служба з питань регуляторної політики і підприємництва (далі - Держпідприємництво).
Держпідприємництво України входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики у сфері розвитку підприємництва, нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності і є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань реалізації державної регуляторної політики, дозвільної системи та ліцензування у сфері господарської діяльності.
Основним завданням Держпідприємництва України є реалізація державної політики у сфері розвитку підприємництва, державної регуляторної політики, державної політики у сфері ліцензування, дозвільної системи, нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім Держпідприємництва України, до складу органів державного контролю у сфері ліцензійної діяльності належать різні міністерства і відомства, що мають центральні апарати і підлеглі їм підрозділи на рівні всієї України, районів і міст і виконують повноваження у сфері ліцензійної діяльності, поряд із основною діяльністю. Деякі з них мають регіональні, міжобласні і міжрайонні підрозділи. Усі нижчестоящі підрозділи міністерств і відомств є складовою частиною контролюючих органів республіканського значення. Цю групу суб’єктів, а також їх повноваження, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000р. №1698 „Про затвердження переліку органів ліцензування” складають 34 органи державної виконавчої влади від Міністерства внутрішніх справ України до Міністерства промислової політики. Загалом серед таких суб’єктів варто виділити 14 служб, 9 міністерств, 4 агентства, 3 національні комісії, 2 інспекції тощо.
Недержавні контролюючі організації створюються на основі Закону України “Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності”, Закону України “Про громадські об’єднання”, Законом України “Про захист прав споживачів”.
До найпоширеніших громадських та недержавних організацій належать:
- союзи споживачів;
- професійні союзи;
- аудиторські організації;
- недержавні організації з експертизи і сертифікації якості товарів і послуг;
- громадські об’єднання.
Громадські об’єднання можуть виступати як контролюючі органи у двох випадках:
1) якщо їх контроль поширюється на членів громадського об’єднання (це так званий внутрікорпоративний контроль у різного роду асоціаціях — ріелторських, туристичних, брокерських тощо — відповідно до статуту об’єднання);
2) якщо право громадського контролю за певним видом діяльності передбачено законом. Прикладом другої ситуації може послужити суспільний контроль, передбачений Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”. Такий контроль, відповідно до цього закону, можуть здійснювати професійні союзи або інші представницькі органи, уповноважені застрахованими особами.
Міжнародні контролюючі організації створюються і діють на основі міжнародних договорів. Частина з них створюється і діє в межах Організації Об’єднаних Націй або Європейського союзу, інші — у межах об’єднань держав, що уклали договір за яким-небудь видом діяльності.
Міжнародні контролюючі органи — це виконавчі структури Організації Об’єднаних Націй (секретаріат ООН) і Європейського союзу (Рада Європи).
Органи Секретаріату ООН здійснюють контроль за дотриманням державами-членами ООН міжнародних актів прийнятих Генеральною асамблеєю ООН. Органи Ради Європи здійснюють контроль за дотриманням міжнародних актів Європейського Союзу.
Групу міжнародних організацій, що здійснюють визначені контрольні функції, складають виконавчі органи різних міжнародних об’єднань (держав або їх органів) за якимись конкретними напрямками діяльності або інтересами. Об’єктом контролю в таких випадках є міжнародні договори, укладені учасниками відповідних об’єднань. Серед широко відомих міжнародних органів та організацій можна назвати Міжнародне агентство з атомних технологій та енергетики, ЮНЕСКО (Організація Об’єднаних Націй з питань науки, культури й утворення), МОП (Міжнародна організація праці), ВІЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я), ВФЗП (Всесвітній фонд захисту природи), «Грінпіс» (інша міжнародна природоохоронна організація), ВТО (Всесвітня торгівельна організація) [176, С.45-86]. Серед так званих професійних об’єднань для прикладу можна назвати МАК (Міжнародний авіаційний комітет), ISO (Міжнародна організація по стандартах), МСЕ (Міжнародний союз електрозв’язку) тощо.
Використані джерела
1. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Авер'янов (голова). — К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. - 584 с.
2. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2 т.: Т. 2. Особлива частина / Ред. колегія: В. Б. Авер'янов (голова) та ін. — К.: Юрид. думка, 2005. — 624 с.
3. Деякі питання діяльності Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва: указ Президента України № 237/2012 [Електроний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.dkrp.gov.ua/info/2 4. Про затвердження переліку органів ліцензування: постанова Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000р. №1698 [Електроний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1698-2000-%D0%BF
- учасник зараз на форумі
- учасник зовні форуму