Відправлено: 15.05.14 05:31. Заголовок: Соболь Є.Ю., Адміністративно-правова складова державної політики у сфері реабілітації

Адміністративно-правова складова державної політики у сфері реабілітації та захисту прав інвалідів

Соболь Є.Ю., к.ю.н., доцент, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Усвідомлення соціальної цінності людини і громадянина визначає Україну як соціальну державу. Одним із пріоритетів сучасної соціальної політики є реабілітація інвалідів. Особлива увага до проблем інвалідів та їхнього соціального захисту зумовлена тим, що в зв’язку з економічною нестабільністю останніх років, їх кількість у нашій країні значно зросла. Створення рівних з іншими членами суспільства можливостей для реалізації інвалідами політичних, економічних, соціальних і культурних прав і свобод, якомога повного розвитку їх індивідуальних здібностей та задоволення особистих потреб є об’єктивними передумовами становлення сучасної системи реабілітації інвалідів. Комплексний підхід до забезпечення незалежної життєдіяльності інвалідів підвищує значимість наукових досліджень загальнотеоретичних питань з реабілітації інвалідів.

Початок організаційних заходів з реабілітації інвалідів у міжнародному масштабі відноситься до 1958 року, коли відбулося перше засідання експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я (далі – ВООЗ) з реабілітації інвалідів. Згодом, у 1960 році, заснували Міжнародне товариство з реабілітації інвалідів, яке є членом ВООЗ і працює в тісному контакті з ООН та іншими суспільними організаціями.

У цей же час на науково-практичних заходах спеціалістів з реабілітації інвалідів почала широко обговорюватися сутність терміна «реабілітація інвалідів». Так, на Міжнародному симпозіумі з реабілітації інвалідів (м. Галлі, 1964 р.) було запропоновано наступне визначення: «Реабілітація – це діяльність колективу медичних працівників, яка направлена на відновлення здоров’я (в фізичному, психологічному і соціальному значенні) і працездатності інвалідів». На думку Міжнародної організації праці, під ре-абілітацією інвалідів розуміється відновлення здоров’я осіб з обмеженими фізичними та психічними можливостями [1, с. 146].

Водночас в Законі України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» [2] зазначається, що реабілітація інвалідів – це система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових, фізкультурно-спортивних, соціально-побутових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство, а також забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації і виробами медичного призначення.

Розвиток суспільних відносин у сфері реабілітації інвалідів зумовив необхідність правового регулювання цих відносин, започаткувавши тим самим поступове формування зако¬нодавства про інвалідів та інтенсивний розвиток наукових досліджень у цій сфері. На сьогоднішній день в Україні налічується понад 2,5 млн. осіб з інвалідністю. Державна політика щодо інвалідів ґрунтується на законах, а реалізація та розв’язання проблем інвалідів відбувається через соціальні проекти і програми, які фінансуються переважно з Державного бюджету України. Основними з них є Державна типова програма реабілітації інвалідів [3] та Державна програма розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, розумовою відсталістю та психічними захворюваннями до 2011 року [4].

Права осіб з обмеженими можливостями на участь у житті суспільства і захист їх інтересів закріплено чинним законодавством та окремими підзаконними актами. Базовим нормативно-правовим актом, який сформулював мету державної соціальної політики щодо інвалідів, став Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» [5]. Згідно останнього мета державної політики щодо інвалідів полягає у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров’я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.

Приєднання України до міжнародних документів з проблем інвалідів (Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, Європейська соціальна хартія, Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів та інші міжнародно-правові акти) дозволило гармонізувати норми вітчизняного законодавства з міжнародними стандартами, планомірно створювати систему їх практичної реалізації.

З метою забезпечення своєчасності, комплексності і непреревності реабілітаційного процесу, а також для запобігання погіршення стану інвалідності, подолання її наслідків та посилення незалежності людей з обмеженими можливостями Міністерством соціальної політики сформовано мережу реабілітаційних установ для інвалідів та дітей-інвалідів. Професійна підготовка осіб з особливими потребами в центрах професійної реабілітації інвалідів провадиться виключно за тими професіями, які є актуальними на ринку праці. На даний час в зазначених центрах професійна підготовка здійснюється за 58 робітничими професіями. Крім того, комплексні програми реабілітації, що використовуються в реабілітаційних установах, включають різноманітні взаємодоповнюючі заходи, які сприяють фізичній і психологічній незалежності людей з особливими потребами.

З 2006 року Україна взяла на себе зобов’язання виконувати цілі Ради Європи відносно імплементації у вітчизняне законодавство положень Проекту 1.3.4: Здійснення Плану дій Ради Європи з утвердження прав і повної участі людей з обмеженими можливостями в суспільстві: покращення на національному рівні якості життя людей з обмеженими можливостями в Європі на 2006 - 2015 рр. [6].

Таким чином, можна зробити висновок, що на сьогодні державне управління в соціальній сфері України спрямоване на всебічний соціальний захист осіб з обмеженими фізичними можливостями. На нашу думку, для цього необхідно створити належні умови щодо зміни негативних стереотипів і ставлення до людей з інвалідністю в українському суспільстві на основі досягнення соціальної солідарності.

Література

1. Алисова Ю.М. Врачебно-трудовая експертиза / Ю.М. Алисова, А.А. Лавров, Н.А. Стадченко. — М. : Медицина, 1986. — 240 с.
2. Про реабілітацію інвалідів в Україні : Закон України від 06.10.2005 № 2961-IV : за станом на 09.12.2012 // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 2–3. — Ст. 36.
3. Про затвердження Державної типової програми реабілітації інвалідів : постанова Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 № 1686 // Офіційний вісник України. — 2006. — № 50. — Ст. 3311.
4. Про затвердження Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року : постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 № 716 // Офіційний вісник України. — 2007. — № 37. — Ст. 1470.
5. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні : Закон України від 21.03.1991 № 875-XII : за станом на 09.12.2012 // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 21. — Ст. 252.
6. План дій Ради Європи для України на 2011–2014 роки від 23.06.2011 // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/994_b25.