УДК 342.745 ПОЛІЦІЯ І ПРОБЛЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВОПОРЯДКУ Петрова І.П., к.ю.н., доцент, Національний університет державної податкової служби України
У статті розглянуто діяльність поліції у сучасних демократичних країнах, проблема забезпечення правопорядку та роль громадськості у роботі поліцейських апаратів розвинених країн.
Ключові слова: поліція, поліцейська діяльність, забезпечення правопорядку, правопорушення, закон.
В статье рассмотрена деятельность полиции в современных демократических государствах, проблема обеспечения правопорядка и роль общественности в работе полицейских аппаратов развитых стран.
Ключевые слова: полиция, полицейская деятельность, обеспечение правопорядка, правонарушение, закон.
In this article considered the activity of the police in modern democracies, the problem of law enforcement and role of the public in the activity of police personnel in developed countries.
Key words: the police, the activity of the police, the law enforcement, the offense, the law.
Поліція у зарубіжному світі є одним із найстаріших інститутів, значення якого завжди було і залишається великим як для суспільства в цілому, так і для усіх без винятку політичних режимів. Це обумовлено понад всього соціально-політичною значущістю виконуваних нею численних функцій по забезпеченню встановленого правопорядку за допомогою засобів безпосереднього примусу.
Теоретичні і організаційно-правові моделі функціонування поліції постійно еволюціонують, при цьому відповідні процеси інтенсифікуються. Але погляди на її задачі і організацію неоднакові і визначаються як національними особливостями, так і проблемами, які стоять на визначному етапі перед конкретною державою. Саме ці особливості мали і мають домінуюче значення при виборі кожним народом того чи іншого політичного режиму, а, значить, організаційно-правових принципів діяльності поліцейських сил. Пряма і безпосередня залежність поліції від конкретного політичного режиму, “силовим” гарантом існування якого вона служить, приводить при його зміні до корінного реформуванню правової бази, кадрів, організаційних моделей, стратегії і тактики її функціонування.
Застосування санкціонованого державою насильства є основною ознакою, детермінуючим місце і роль поліції у системі органів виконавчої влади. При цьому значення поліцейської діяльності і самої цієї організації незмінно підвищується при ускладненні соціальної, економічної та криміногенної ситуації і, особливо, коли правлячі круги намагаються вирішити поставлені проблеми радикальним шляхом. Тому не випадково, що поліція стає головним інструментом підтримання влади в авторитарних і тоталітарних державах, де насильницький радикалізм роздивляється як оптимальний засіб усунення перешкод для реалізації офіційних внутрішньо-політичних доктрин.
У таких умовах вона перетворюється у міцний, наскрізь політизований, вкрай мілітаризований централізований апарат, який володіє надто широким колом повноважень, орієнтований на здійснення всебічного контролю над суспільством і широкомасштабні репресії у відношенні опозиції та кримінальних елементів. При цьому виконує вона ці задачі не без успіху.
Основні риси організації і діяльності, тенденції розвитку поліцій тоталітарних режимів (при авторитарному - у декілька “пом’якшеному” вигляді) є по суті універсальними. Якщо роздивляти історію як перманентну протидію двох ідей – демократії і авторитаризму, то не можна стверджувати, що вивчення організаційно-правових принципів роботи поліції авторитарних держав має лише теоретичне значення. Але слід пам’ятати, що Україна поряд із Росією володіють, найзначнішим у світі досвідом правового регулювання, організації і функціонування органів охорони правопорядку в умовах специфічної авторитарної радянської державності.
Що стосується діяльності поліцейських апаратів у сучасних демократичних країнах, її результати є не досить вражаючими, про що можна судити, наприклад, по досить низькому розкриванні злочинів і нездатності ефективно нейтралізувати акції мафії, особливо у економічній сфері. Проте нації, які зробили вибір на користь демократії, визнають таке положення прийнятним, про що свідчить високий рейтинг поліції. На підставі цього – закореніла у громадському пізнанні прихильність до демократичних цінностей, довіра до держави та її інститутів, переконаність у тому, що поліція досягає максимуму у ситуації, яка складається і, одночасно, неприйнятність присутніх авторитаризму методів зняття кримінальної напруженості, яка неминуче пов’язана із серйозними та масовими обмеженнями прав і свобод особи. Впливає і те, що більшість населення у повсякденному житті не відчуває присутності організованої злочинності, діяльність якої, хоч і активна, але має більш “вегетаріанський” і обмежений характер, в порівнянні із всеохоплюючою “безмежністю” українських кримінальних угрупувань.
Підкреслю: соціальний рейтинг поліції служить найбільш об’єктивним критерієм визначення ефективності її діяльності і повинен у першу чергу прийматися до уваги при виборі країни, досвід якої може представляти інтерес для удосконалення організаційно-правових підстав роботи органів внутрішніх справ України. При цьому, слід обов’язково ураховувати вищевказані фактори, які впливають на суспільну оцінку ефективності функціонування поліцейських сил.
Для розвинених країн характерна наявність загальнонаціональних і регіональних програм діяльності поліції, які включають юридичні, організаційно-управлінські і інші взаємопов’язані заходи, які мають достатнє фінансове забезпечення. Творче використання такої практики, безсумнівно, може мати для нас немалий інтерес, і тому наукове дослідження даної проблематики постає досить перспективним. Але саме перспективним, тому як відповідні програми діють там, де соціально-економічна і політична обстановка відносно стабільна і є великі фінансові можливості для проведення їх у життя, чого, нажаль, не можна сказати про Україну сьогодні. Це необхідно пам’ятати при теоретичному та практичному аналізі любих елементів досвіду діяльності поліцій демократичних держав і ураховувати при виробленні рекомендацій по його використанню у вітчизняних умовах.
Проте зазначимо, що у роботі поліцейських апаратів розвинених країн неабияку роль відіграє участь громадськості. Досить тривалий час загальноприйнятою була думка, що поліція не потребує допомоги населення. Але сьогодні іноді саме громадяни, котрі стали свідками правопорушення, надають представникам поліції неоціненну допомогу у справі профілактики та розслідування злочинів, а також підтримання правопорядку на конкретній території. Не випадково в більшості країн наголос у правоохоронній та правозахисній діяльності органів державного управління робиться передовсім на запобіганні злочинам та іншим правопорушенням за допомогою громадськості. Практика свідчить, що значно легше й дешевше і для держави, і для платників податків витрачати зусилля й кошти на просвітницьку, виховну роботу, профілактику злочинів та інших правопорушень, ніж на їх розкриття і перевиховання осіб у пенітенціарних закладах.
Першу в світі модель поліцейської діяльності, що ґрунтується на підтримці та участі громадськості, було запроваджено Робертом Пілом у Великій Британії 1829 року. Тоді вперше висловлено думку про те, що поліцейська автономія – невиправдана стратегія. Поліція не може виконувати ефективно й своєчасно своїх обов’язків, не спираючись на підтримку громадських об’єднань і мешканців районів, які обслуговують поліцейські підрозділи. Результатом такої політики стало створення так званої нової поліції, яка тісно співпрацювала з населенням [1]. Співпраця між поліцією і громадянами полягає в тому, що між ними встановлюються такі взаємовідносини, за яких вони разом розв’язують проблеми боротьби зі злочинністю та підтримання належного правопорядку за місцем проживання громадян. Спрацьовує один із основних принципів функціонування поліції: громадська безпека і правопорядок – спільна турбота держави й суспільства; поліція надаватиме допомогу лише в тих випадках, коли зусиль громадськості недостатньо.
Якщо говорити про Україну, то згаданий принцип необхідно широко доводити до населення й органів державної влади та місцевого самоврядування, що значно полегшить роботу персоналу ОВС із різними категоріями громадян, а також дасть змогу сформувати нову модель їхньої взаємодії. При цьому акцент у діяльності міліції має робитися не на репресивній функції. Каральні стратегії діяльності міліції не можуть задовольняти суспільство, що розвивається в демократичному напрямі. Міліція, можливо, повинна розглядатись як сервісна служба (є позитивний досвід Західної Європи, зокрема Німеччини), основне завдання якої – надання правозахисних послуг населенню на окремій території. Для цього має проводитися широка профілактично-роз’яснювальна робота із залученням різних верств населення [2].
Повертаючись до зарубіжного досвіду, зазначмо: в багатьох країнах органи правопорядку мають структурні ланки, персонал яких займається виключно взаємодією з населенням. Співробітництво поліції і громадян здійснюється через різноманітні громадські ради, комітети, об’єднання, до складу котрих входять представники профспілкових, релігійних та інших громадських об’єднань. Безперечно, не всі добровільні об’єднання витримують перевірку часом й ефективно працюють, але в зарубіжній практиці є чимало життєво стійких форм участі населення в роботі правоохоронних органів щодо боротьби зі злочинністю та підтримання громадського порядку.
Загальновідомо, що в Японії рівень злочинності доволі низький. Це пов’язано з особливостями менталітету, високим рівнем самосвідомості та громадської відповідальності більшості соціуму, а також належним рівнем організації взаємодії населення й поліції. На кожній поліцейській дільниці функціонують відділення Асоціації запобігання злочинності, членом якої може стати кожний громадянин. Цікаво, що до асоціації входять не тільки пересічні громадяни, які бажають співпрацювати з органами правопорядку, а й об’єднання осіб за професіями, представники котрих частіше за інших стають жертвами злочинних посягань (водії громадського транспорту, працівники банківської сфери, торговельних мереж, листоноші та інші) [1].
Значної уваги заслуговує вивчення практики створення у Великій Британії, Франції, Німеччині, США різноманітних загальнонаціональних програм, спрямованих на дієву співпрацю населення й органів правопорядку. Так, у багатьох європейських країнах діє громадська організація «Зупини злочинця», яка допомагає поліції в боротьбі зі злочинністю, забезпеченні належного стану правопорядку в регіонах, проведенні профілактичної, превентивної, виховної, консультативної роботи. Відділення цієї громадської організації розташовані на території поліцейських дільниць, що значно поліпшує співпрацю членів організації з працівниками правоохоронних органів [1].
Сьогодні існую думка, що організацію та впровадження таких програм в Україні, необхідно розпочинати з трансформації громадської думки про сучасну міліцію. Позитивний образ і високі результати діяльності, бездоганна репутація й належний рівень культури – основні складові професійного успіху правоохоронця, зокрема й у сфері комунікації з населенням і громадськими формуваннями. Процес співпраці починається з бажання спілкуватися й допомагати працівникам міліції, яких поважають, із налагодження довірливих взаємовідносин. Повага до органів правопорядку, до органів державного управління залежить від поваги й взаєморозуміння між конкретним працівником міліції та пересічним громадянином [3].
Резюмуючи, зазначу, що оптимізація взаємодії поліції з громадськістю у контексті правоохоронної діяльності має основну мету – надати нового імпульсу формам співпраці, що існували раніше, та запровадити перевірений часом зарубіжний досвід участі громадськості в правоохоронній та правозахисній діяльності, що, безперечно, підвищить рівень довіри людей.
Література
1. Долгополов А. М. Організаційно-правові питання діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону в Україні: Дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 / Долгополов Анатолій Миколайович. – К., 2008.
2. Бесчастний В. М. Імідж як складова успіху правоохоронця: до постановки проблеми / В. М. Бесчастний, О. В. Тимченко // Віче. – 2012. – № 2. – С. 6–8.
3. Бесчастний В., Гребеньков В. Взаємодія міліції й населення як стратегічний напрям діяльності органів правопорядку / В. М. Бесчастний, О. В. Тимченко // Віче. – 2013. – № 12 //
http://www.viche.info/journal/3714/ 4. Губанов А.В. Полиция зарубежных стран. Организационно - правовые основы, стратегия и тактика деяльности. – М.: МАЭП, 1999. – 288 с.
- учасник зараз на форумі
- учасник зовні форуму