Відправлено: 14.05.14 14:32. Заголовок: Любович В.Ю., ЗАКОННІСТЬ І ОБГРУНТОВАНІСТЬ СУДОВОГО РІШЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

УДК 342.95+347.998.85

ЗАКОННІСТЬ І ОБГРУНТОВАНІСТЬ СУДОВОГО РІШЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

Любович В.Ю., Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

В статті досліджено такі вимоги судового рішення, як законність та обґрунтованість. Робиться висновок, що законність та обґрунтованість судового рішення в адміністративному судочинстві є важливими складовими правосудності судового рішення, є взаємопов’язаними та взаємообумовлюючими його вимогами, які не замінюють одна одну, оскільки вказують на різні аспекти судової діяльності.
Ключові слова: адміністративне судочинство, адміністративний суд, судове рішення, законність, обґрунтованість

В статье исследованы такие требования судебного решения, как законность и обоснованность. Делается вывод, что законность и обоснованность судебного решения в административном судопроизводстве являются важными составляющими правосудности судебного решения, являются взаимосвязанными и взаимообусловленными его требованиями, которые не заменяют друг друга, поскольку указывают на разные аспекты судебной деятельности.
Ключевые слова: административное судопроизводство, административный суд, судебное решение, законность, обоснованность

Such requirements of court decision, as legality and validity, are investigational in the article. Drawn conclusion, that legality and validity of court decision in the administrative rule-making are the important constituents of rightness of court decision, are his associate requirements that does not replace each other, as specify on different aspects to judicial activity.
Keywords: administrative rule-making, administrative court, court decision, legality, validity

Результатом здійснення правосуддя, тобто наслідком встановлених у справі обставин, є ухвалений відповідно до норм матеріального та процесуального права акт – судове рішення. Тому невипадково вказаний акт правосуддя повинен відповідати певним вимогам його прийняття. В науковій літературі існують різні підходи щодо з’ясування сутності судового рішення адміністративного суду, виключно багатий зміст та складність цього інституту спричинили те, що до цього часу в теорії адміністративного процесуального права немає загальновизнаного поняття судового рішення, наявні різні точки зору щодо кола вимог, яким має відповідати судове рішення в адміністративному судочинстві; існують різні підходи до визначення логічного змісту кожної із них.

Хоча й загальні питання здійснення адміністративного судочинства були предметом дослідження таких вчених, як В.Б. Авер’янов, Ю.П. Битяк, В.М. Бевзенко, Е.Ф. Демський, О.В. Кузьменко, Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюк, І.Б. Коліушко, Р.О. Куйбіда, Р.С. Мельник, Т.П. Мінка, О.М. Пасенюк, Ю.С. Педько, В.Г. Перпелюк, А.О. Селіванов, В.С. Стефанюк, М.М. Тищенко, В.І. Шишкін та ін., однак інститут судових рішень в адміністративному судочинстві досліджений недостатньо, зокрема це стосується вимог, яким повинне відповідати судове рішення.
Загальновизнаним у доктрині адміністративного процесу є лише те, що судове рішення, як головний акт суду має бути законним та обґрунтованим. Зокрема це встановлено у ст. 159 КАСУ «Законність і обґрунтованість рішення» [1].

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

У юридичному процесі (кримінальному, господарському, цивільному та адміністративному) термін «законність» використовується в декількох значеннях: як конституційна засада судочинства, як принцип судочинства, як вимога, якій має відповідати судове рішення. Забезпечення законності судових рішень – це проблема, яка лежить у контексті загальної проблеми забезпечення законності в адміністративному судочинстві, що має фундаментальне значення. В юридичній літературі відзначалось, що відсутність законності унеможливлює забезпечення диспозитивності, змагальності сторін та багато іншого, без чого неможливе нормальне існування правосуддя та відновлення порушених прав та законних інтересів осіб [2].

У судовій практиці незаконним визнається судове рішення, при ухваленні якого суд: не застосував закон, який треба було застосувати; застосував закон, який не треба було застосувати, або неправильно витлумачив закон. В такому разі прийняте судове рішення скасовується адміністративними судами вищих інстанцій. Таким чином інтерпретація законності судового рішення в адміністративному судочинстві тісно пов’язується з поняттям закону.

Судове рішення адміністративного суду повинно бути не тільки законним, але й обґрунтованим. Процесуальний закон визнає необгрунтованим рішення суду тоді, коли має місце: 1)неправильне визначення юридично значущих фактів; 2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, належними доказами, дослідженими в судовому засіданні; 3)невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи. Цього ж дотримується і судова практика.

Таким чином, законність та обґрунтованість судового рішення в адміністративному судочинстві є важливими складовими правосудності судового рішення, є взаємопов’язаними та взаємообумовлюючими його вимогами, які не замінюють одна одну, оскільки вказують на різні аспекти судової діяльності.

Виконавши вимоги процесуального законодавства, адміністративні суди постановляють рішення не тільки на підставі закону, що регулює спільні правовідносини (аналогія закону), або за відсутності такого закону – на підставі конституційних принципів і загальних засад права(аналогія права), а й керуються принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини [3, с. 407].

Обґрунтованість судового рішення є його якісною характеристикою, що вказує на ступінь достовірності та повноти встановлення фактичних обставин справи, та одночасно є якісною характеристикою діяльності суду, що вказує на ступінь виконання судом його процесуального обов’язку по з’ясуванню обставин справи та обґрунтуванню судового рішення. Таким чином, обґрунтованість, будучи однією із основних вимог, яким має відповідати судове рішення, носить інтегрований характер, в основі якого лежить залежність судового рішення, як результату судового пізнання, від характеру діяльності суду як процесу [2].

Література

1. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. №2747-IV (з подальшими змінами) // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2005. – № 35-36, № 37. – Ст. 446.
2. Фазікош Г.В. Судове рішення в цивільному судочинстві : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Г.В. Фазікош. – К., 2008. – 24 с.
3. Адміністративна юстиція України: проблеми теорії і практики. Настільна книга судді/За заг. ред. О. М. Пасенюка. – К. : Істина, 2007. – 608 с.