УДК 342.9 ДЕЯКИ ПРОГАЛИНИ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ РОЗГЛЯДУ ЗВЕРНЕННЬ ГРОМАДЯН Птіцина О.В., головний спеціаліст відділу документування та контролю Головного управління юстиції у Луганській області
Стаття присвячена питанню реалізації конституційного права громадян на звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування. Розглядаються види звернень. Особлива увага приділяється недолікам законодавства у цій сфері та пропонуються шляхи їх усунення.
Ключові слова: звернення громадян, органи місцевого самоврядування, пропозиція, заява, скарга, особистий прийом громадян.
Статья посвящена вопросу реализации конституционного права граждан на обращение к органам государственной власти и местного самоуправления. Рассматриваются виды обращений. Особое внимание уделяется недостаткам законодательства в этой сфере и предлагаются пути их устранения.
Ключевые слова: обращение граждан, органы местного самоуправления, предложение, заявление, жалоба, личный прием граждан.
The article is devoted to the question of realization of constitutional right for citizens on an address to the organs of state power and local self-government. In this article the types of appeals are examined. The special attention is spared to the lacks of legislation in this sphere and the ways of their removal are offered.
Key words: appeal of citizens, organs of local self-government, suggestion, statement, complaint, personal reception of citizens.
Звернення громадян є важливим засобом забезпечення, захисту та утвердження всіх прав людини і громадянина, закріплених Конституцією України. Саме тому дослідження законодавства з цього питання й практики правового регулювання звернень громадян необхідне для вдосконалення законотворчості в цій сфері.
Питаннями практичної реалізації права громадян на звернення займались такі науковці, як Ю.П. Битяк, С.В. Ківалов, В.К. Колпаков, В.Я. Малиновський, В.А. Соболь, В.П. Тарануха, В.П. Тимощук та інші.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування повинні застосовувати заходи щодо забезпечення реалізації конституційних прав громадян на письмове звернення та особистий прийом, обов'язкове одержання обґрунтованої відповіді, неухильно виконувати норми діючого законодавства, упорядкувати роботу зі зверненнями громадян [5].
Право на звернення є важливим конституційно-правовим засобом захисту та однією з організаційно-правових гарантій дотримання прав і свобод громадян. Це право включає дві складові. По-перше, звернення громадян є однією з форм участі населення в державному управлінні, у вирішенні державних і суспільних справ, можливістю активного впливу громадянина на діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування. По-друге, це спосіб відновлення порушеного права громадянина через подання до органів державної влади скарг, заяв і клопотань. У такому розумінні - це механізм виконання соціальних обов'язків публічної влади [6, с.2]. Досвід показує, що громадяни України активно користуються своїм правом на звернення.
Загальні засади реалізації права громадян на звернення визначено Законом України «Про звернення громадян». У цьому Законі надані чіткі визначення термінів «пропозиції», «заяви» та «скарги» громадян, зазначені вимоги до звернень, порядок їх розгляду, а також відповідальність за порушення Закону.
Скарги займають найбільший відсоток серед звернень громадян. Це пояснюється не тільки глибокою економічною кризою, різким погіршенням становища громадян, низькою ефективністю діяльності органів виконавчої влади в усуненні негативних явищ у соціально-економічній сфері, але й невмінням, а іноді й небажанням посадових осіб, державних службовців вислухати людину, глибоко вникнути в суть порушених нею питань, захистити її права та законні інтереси.
У зверненнях-зауваженнях висловлюються думки, міркування, судження щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, удосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших галузей, сфер діяльності держави і суспільства. Звернення-зауваження може містити й докір, закид, вказівку на помилки у роботі органів виконавчої влади, поведінку посадових, службових осіб тощо [3, с.432].
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів [4].
Якщо громадянин не отримав відповідь на своє звернення, він має право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб [1].
Важливим заходом реалізації конституційного права громадян на звернення є також особистий прийом громадян. Прийом громадян повинен проводитися в усіх державних органах та установах тими керівниками і посадовими особами, які мають право приймати рішення з питань, що входять до їхньої компетенції.
Прийом проводиться регулярно у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання. Графіки прийому доводяться до відома громадян [4].
Звернення громадян повинні сприйматись як:
а) засіб захисту від порушень своїх прав, свобод і законних інтересів з боку органів виконавчої влади;
б) можливість реального впливу на діяльність органів виконавчої влади та посадових осіб;
в) можливість отримати позитивний для громадянина результат без застосування спеціальних юридичних знань для оформлення певних документів;
г) показник становлення громадянського суспільства [2, с.268].
Інститут звернень громадян до органів державної влади та органів місцевого самоврядування в контексті реалізації прав і свобод у громадянському суспільстві виконує кілька функцій: правозахисну (звернення як юридичний інститут є одним із засобів захисту прав громадян, що дає змогу запобігати порушенням, зловживанням, негативним впливам, своєчасно усувати дестабілізуючі наслідки); інформаційну (звернення громадян є цінним джерелом відомостей для органів державної влади та органів місцевого самоврядування про проблеми громадян); комунікативну (звернення громадян можуть бути ефективним засобом комунікації між державою і громадянами, слугувати свого роду каналом впливу, за допомогою якого громадяни зможуть у той чи інший спосіб впливати на рішення центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, брати участь у процесі їх прийняття й реалізації) [6, с.7].
Незважаючи на всі позитивні якості законодавства України про звернення громадян, нормативно-правові акти у цій сфері потребують доопрацювання. Наприклад, перелік прав громадян, щодо реалізації яких вони можуть звертатися із заявою чи клопотанням (права соціально-економічні, політичні та особисті), визначений у ст.1 Закону не є повним, через те, що не включає культурних, екологічних та деяких інших прав.
Потребує уваги позиція В.П. Таранухи щодо необхідності законодавчого закріплення у Законі України «Про звернення громадян» такого виду звернення, як петиція й викладення її у такій редакції: петиція – письмове або усне колективне звернення громадян, що подається до органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень і територіального поширення повноважень з метою вирішення найважливіших питань життєдіяльності держави, суспільства чи певної територіальної громади, що потребують вирішення у найкоротші строки [7, c.4].
В.П. Тимощук приділяв увагу аналізу недоліків правового регулювання розгляду звернень громадян. Так, на його думку, істотною вадою Закону є те, що він залишає поза полем зору звернення юридичних осіб, наприклад, громадських організацій, хоча їхні відносини з органами публічної влади мають ту ж природу, що і відносини з громадянином, адже, як правило, громадські організації створюються для захисту загальних
інтересів громадян [8, с.120].
У статті 27 Закону сказано, що витрати, зроблені органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією незалежно від форм власності, об'єднанням громадян, засобами масової інформації у зв'язку з перевіркою звернень, які містять завідомо неправдиві відомості, можуть бути стягнуті з громадянина за рішенням суду. Але ж у Законі не визначено, що у разі, коли скарга виявиться підставною, такі ж витрати можуть бути стягнені на користь держави з винної службової (посадової) особи, яка усвідомлено порушила права громадянина. Можливо цей недолік зменшив, хоча б на певний відсоток, необ'єктивність, упередженість при розгляді звернень, недостатню відповідальність, байдуже ставлення посадових осіб до людей, до їхніх запитів, інтересів, прав.
Згідно зі ст. 24 Закону України "Про звернення громадян" особи, винні у порушенні цього Закону несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України. Однак на теперішній час адміністративна відповідальність за порушення законодавства України про звернення громадян не передбачена, що дозволяє посадовим (службовим) особам безкарно порушувати конституційне право громадян на звернення. На мою думку Кодекс України про адміністративні правопорушення треба доповнити статтею яка передбачала б адміністративну відповідальність за незаконну відмову в прийнятті або розгляді звернення громадянина, грубе порушення встановлених законодавством строків повідомлення громадянина про результати розгляду звернення або неповідомлення громадянина про них, прийняття завідомо незаконного рішення за результатами перевірки щодо звернення.
Звернення громадян стосуються різних напрямів діяльності суспільства й держави, але, як правило, мають єдину мету - акцентувати увагу відповідних органів і посадових осіб на необхідності розв’язати проблеми, що зачіпають суспільні інтереси або інтереси конкретної особи.
Правильно використовуючи інформацію, що міститься у зверненнях, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян підприємства, установи та організації матимуть змогу вчасно реагувати й у разі необхідності виправити ситуацію.
Отже, можна зробити висновок про необхідність удосконалення законодавства України про звернення громадян до вимог сучасного життя та забезпечення втілення в правозастосовній діяльності принципів і норм Конституції України.
Література
1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р.: зі змінами згідно закону України від 21 лютого 2014 року
№ 742-VII. – К.: Парламентське вид-во, 2014. – 98 с.
2. Курс адміністративного права України: підручник / за заг. ред. Коваленка В.В. – НАВС, 2012. – 808 с.
3. Малиновський, В.Я. Державне управління :навч. посіб. / В. Я. Малиновський. – 2-ге вид. – К. : Атіка, 2003. – 576 с.
4. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 47. - Ст.256.
5. Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування від 7 лютого 2008 року № 109/2008. – Режим доступу:
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/109/2008. 6. Соболь В.А. Теоретико-методологічні засади дослідження звернень громадян як інституту реалізації прав і свобод у громадянському суспільстві [Електронний ресурс] / В. А. Соболь. // Державне управління: теорія та практика . - 2012. - № 2. - Режим доступу:
http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Dutp_2012_2_42.pdf 7. Тарануха В. П. Звернення громадян як засіб забезпечення законності в діяльності місцевих органів виконавчої влади : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.07 “Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / В. П. Тарануха. – Ірпінь, 2003. – 13 с.
8. Тимощук В.П. Деякі недоліки правового регулювання розгляду звернень громадян/В.П.Тимощук // Бюлетень Міністерства юстиції України. – № 4 (54). –2006. – С.113 – 122.
- учасник зараз на форумі
- учасник зовні форуму