Відправлено: 15.05.14 05:59. Заголовок: Ширшова В.М., Адміністративно-правове регулювання суспільних відносин в окремих сферах

УДК: 342.9

Адміністративно-правове регулювання суспільних відносин в окремих сферах публічного управління

Ширшова В.М., аспірантка кафедри адміністративного права та процесу, Юридичного факультету
Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Аннотація
Адміністративно – правове регулювання суспільних відносин в окремих сферах публічного управління є нагальним питанням. В ньому завжди є потреба. Мною зазначено суть адміністративно – правового регулювання, його завдання та правовий статус. Та зазначено про одну з найголовніших проблем сучасної України (держави) – відкритість та прозорість адміністративно - правового регулювання суспільних відносин в окремих сферах публічного управління. Вирішення даного питання полягає у зацікавленості держави розвитку правової свідомості громадян, правової культури суспільства та подолання розриву у відносинах держави з громадянами, публічних адміністрацій та їх відвідувачів. Публічні адміністрації мають спростувати процедуру відкритості їх діяльності, отримання відповідей які виникають у громадян. Повинен бути двосторонньо зацікавлений діалог між суспільством (громадянами) та публічними адміністраціями.
Ключові слова:адміністративне регулювання, публічні адміністрації, держава, принцип законності, відкритість, правова свідомість.

Annotation
Administrative - legal regulation of social relations in specific areas of public administration is an urgent issue. It is always necessary. Me specified core administrative - legal regulation, its objectives and legal status. And listed on one of the most important problems of modern Ukraine (Power) - Openness and transparency of administrative - legal regulation of social relations in specific areas of public administration. Resolving this issue is of interest in the state of legal consciousness of citizens, legal culture of society and bridge the gap in the relationship of the state to citizens , public administrations and their visitors. Public administrations should deny them the procedure of opening activities, answers that arise in people. There must be two-sided dialogue between the public interest (citizens) and public administration.
Keywords: administrativeregulation, publicadministration, government, theprincipleoflegality, transparency, legalconsciousness.

Аннотация
Административно - правовоерегулированиеобщественныхотношений в отдельных сферах публичногоуправленияявляетсяактуальнымвопросом. В немвсегдаестьпотребность . Мною указано суть административно - правового регулирования , егозадачи и правовой статус . И указано об однойизглавных проблем современнойУкраины ( государства) - открытость и прозрачностьадминистративно - правового регулированияобщественныхотношений в отдельных сферах публичногоуправления . Решениеданноговопросазаключается в заинтересованностигосударстваразвития правового сознанияграждан , правовойкультурыобщества и преодолениеразрыва в отношенияхгосударства с гражданами , публичныхадминистраций и ихпосетителей. Публичныеадминистрациидолжныопровергнуть процедуру открытостиихдеятельности , полученияответоввозникающих у граждан . Долженбытьдвустороннезаинтересованныйдиалогмеждуобществом ( гражданами ) и публичнымиадминистрациями.
Ключевые слова: административное регулирование, публичные администрации, государство, законности, открытости, правовое сознание.

Оновлення адміністративно – правового регулювання суспільних відносин в окремих сферах публічного управління є зараз вкрай необхідною. Сучасність української державності віддзеркалює потреби відкритості публічного управляння. Довіри до адміністративно – правового регулятора:до норм, інститутів, органів, посадових осіб тощо. Суть адміністративно-правового регулювання полягає в наступному. У найбільш загальному вигляді під правовим регулюванням (від лат. regulare – «спрямування, впорядкування») розуміють один з основних засобів державного впливу на суспільні відносини з метою впорядкування їх в інтересах людини, суспільства і держави. На думку О.М. Мельник, правове регулювання – це здійснюваний всією системою юридичних засобів державно-владний вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування, закріплення, охорони та розвитку.

З урахуванням предмета і основного методу галузі адміністративного права можемо зазначити, що адміністративно-правове регулювання характеризує спеціально-юридичний механізм впливу адміністративного права на поведінку і діяльність його адресатів. Унаслідок адміністративно-правової регламентації формується юридична основа, визначаються зафіксовані в правових веліннях орієнтири для організації діяльності учасників адміністративно-правових відносин на досягнення фактичних завдань адміністративного права[2]

До сфери адміністративно-правового регулювання входять відносини:
1) які відображають індивідуальні публічні потреби фізичних і юридичних осіб; третіх осіб, права та свободи яких порушуються першими; загальний публічний інтерес держави й Українського народу в цілому;
2) які реалізують імперативно-владну компетенцію публічної адміністрації та взаємні публічні інтереси всіх невладних учасників адміністративно-правих відносин, кожний з яких має йти на певний утиск своїх інтересів задля задоволення інтересів іншого;
3) які потребують дотримання певних установлених державою в адміністративно-правових нормах правил.

Цим ознакам адміністративно-правового регулювання відповідають такі види суспільних відносин:
- відносини між фізичними або юридичними особами, які звернулись до суб’єкта публічної адміністрації з вимогою забезпечити їх публічні права і свободи, в цьому випадку суб’єкт публічної адміністрації діяти владно щодо об’єкта управління не може, бо є зобов’язальним перед ним;
- відносини між суб’єктом публічної адміністрації та фізичними й юридичними особами, які порушують права свободи третіх осіб, інтереси громадянського суспільства та держави. Тут виникають класичні адміністративно-правові відносини: суб’єкт публічного управління є імперативно владним, а об’єкти зобов’язані виконувати його законні вимоги;
- імперативно владні відносини між вищестоящими та нижчестоящими суб’єктами публічної адміністрації засновані на праві.

До елементів адміністративно-правового регулювання відносяться: адміністративно-правові норми; методи, засоби і типи адміністративного права; механізм адміністративно-правового регулювання в цілому; оціночним же критерієм адміністративно-правового регулювання є ефективність.

Аналіз зазначених категорій дає можливість стверджувати, що їм притаманні як спільні, так і відмінні риси. Спільними для засобу, способу та заходу є те, що вони характеризують діяльність, яка дає можливість здійснити щось, досягти чогось. Відміні риси між ними лежать у площині числової форми: «засіб» визначає одиничну дію; «спосіб» може проявлятись як в одиничній, так і в множинній діях; «захід» завжди характеризує множину. Найбільш загальною категорією є «метод». Тим самим метод, захід, спосіб та засіб адміністративно-правового регулювання можуть співвідноситись як ціле і частини.

Засоби адміністративно-правового регулювання – це специфічні прийоми регулювання суспільних відносин, які визначаються характером припису, зафіксованому в адміністративно-правовій нормі, та засобами впливу на поведінку осіб[3].

Найбільш широко в адміністративному праві застосовуються засоби заборон, зобов’язання (розпорядження) та засоби адміністративно примусу. Проте під час укладення адміністративних договорів, надання публічних сервісних послуг виникають диспозитивні правовідносини, за яких застосовується засіб уповноваження (дозволу) та його різновиди – взаємодія, узгодження, координація, угода, адміністративний договір.

Застосування того чи іншого способу правового регулювання залежить від типу правового регулювання (загальнодозвільний, спеціальнодозвільний), на формування якого впливає зміст правових відносин.

Типи адміністративно-правового регулювання – це загальна спрямованість впливу адміністративного права на суспільні відносини, яка залежить від того, що покладено в основу регулювання – дозвіл чи заборона. В юридичній науці та практиці існують дві юридичні формули, на основі яких виділяють два типи правового регулювання. Перша формула: «дозволено все, крім того, що прямо заборонено в законі». Це загальний дозвіл. На цій формулі побудовано загально дозвільний тип правового регулювання. За цим типом встановлюються чітко сформульовані заборони. Як правило, їх кількість невелика, а обсяг дозволеного не визначено. Можна робити все, що не заборонено. Це означає, що суб’єкти можуть здійснювати будь-які дії, які не увійшли до переліку заборонених. Цей тип правового регулювання сприяє або принаймні не заважає прояву ініціативи, активності[4]

Перший тип правового регулювання використовується громадянами, які не мають будь-якого публічного статусу, не є посадовими чи службовими особами. Ст. 23 Конституції України стверджує: «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості».

Друга формула правового регулювання звучить інакше: «заборонено все, крім того, що прямо дозволено законом». Цей тип називається звільненням від заборони, або спеціальним дозволом. Це означає, що учасник правових відносин може здійснити тільки дії, прямо дозволені законом, а всі інші дії заборонено. Формулюється конкретне звільнення від заборони, тобто робиться виняток із загальної заборони. Якщо за першою формулою в особи є можливість вибору з усіх дозволених законом видів поведінки, то за другою правове регулювання здійснюється для чіткого впорядкування суспільних відносин, в яких реалізуються загальні інтереси, для здійснення державного управління, втілення принципів законності, застосування заходів державного примусу, юридичної відповідальності. Другий тип правового регулювання є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, посадових і службових осіб.

При цьому:
– по-перше, публічна адміністрація зобов’язана під час здійснення адміністративно-правового регулювання діяти, суворо дотримуючись принципу законності, тобто діяти виключно відповідно до другого типу правового регулювання «заборонено все, крім того, що прямо дозволено законом», що знайшло своє відображення у ст. 6 Конституції України: «Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України» та ст. 19 : «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України»[1];
– по-друге, невладні фізичні особи, які не мають спеціального публічного статусу, мають право діяти відповідно до першого типу правового регулювання «дозволене все, крім того, що прямо заборонено в законі», що є закріпленим зокрема у ст. 23 Конституції України: «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості».

Отже, головна проблема та можливо єдина полягає в тому, що в законі чітко прописаний механізм а на практиці – навпаки. Тобто принцип законності діє лише на папері. Принцип законності має зародитись в свідомості громадян, посадових осіб, чиновників. Держава повинна допомагати розвиватись правовій свідомості суспільства, розвивати відкриті відносини між суспільством, громадянами та публічними адміністраціями. Адміністративно – правове регулювання має бути прямо зацікавлене у прозорості відносин між державою (публічними адміністраціями) та громадянами.

Список використаної літератури:

1. Конституція України від 28.06.1996р. №254к/96-ВР;
2. Адміністративне право України. Академічний курс: підручник:у 2 тт./ред.. колегія:В.Б. Авер’янов (голова). – К.:Юридична думка, 2004. – Т.1. Заг. частина. – 2004;
3. Кравчук І.В. Гармонізація національних правових систем з правом ЄС/І.В.Кравчук, М.В. Парапан. – К.:»Слово», 2005.;
4. Шмідт – Ассманн Е. Загальне адміністративне право як ідея врегулювання: основні засади та завдання систематики адміністративного права/Е.Шмідт-Ассманн; пер. З нім. Г.Рижков, І Сойко, А.Баканов; відп.ред.О.Сироїд. – 2-ге вид., перероб. Та доп. – К.:К.І.С., 2009;